Чер 12

У тактиці кнута та пряника відбувся дружній обмін пряників.

ПЕРШИЙ ПРЯНИК – український. Громадськість у шоці: за компанію із зіркою Євробачення-2008 Кароліною Куєк прийняв «на грудь» звання народного артиста України й її опікун Філіп Кіркоров. Сердючці – нічо, а оцим-от – двічі?! Тоді ж було (нібито) «Раша, гудбай!». А зараз – наче здрасьті?

Ні. Зараз – піарно-значущий контекст! Євробачення для України – лакмус євроінтеграції. Росія ж веде жорстку війну проти нашої держави з тим, аби було навпаки. Тому засвідчити, що ми шануємо тих, хто робить для України не пакості, а добро – архіважливо. 

А те, що кандидати на гарантові пряники аж ніяк не ідеальні – неважлива дрібниця. Відомо ж бо: у політичному сенсі герої Євробачення-2008 зовсім не білі й не пухнасті. Кароліна свого часу промишляла зіркою прокучмівських агітконцертів, Кіркоров увійшов в українську політісторію – разом зі своїм хмелелюбним батечком – як януковицька підспівка. Словом, на лексиконі помаранчефільних часів – антиподи Майдану.

І причини, з яких Кіркор допомагав Ані Лорак – аж ніяк не українолюбні. У даному разі просто збіглися особисті (в т.ч. помстні) прагнення Бедросовича із прагненням України щодо результатів виступу на Євробаченні. Він і в переможному ражі махав там не українським, а своїм – російським прапором.

До речі, щодо збігу особистого з державним – у нас це ж типові реалії! Адже, хоч що-небудь для України повальною більшістю політиків робиться ЛИШЕ У РАЗІ ЩАСЛИВОГО ЗБІГУ ОБСТАВИН – коли їхні приватні чи партійні інтереси збігаються з інтересами України. В іншому разі – Україні дзуськи! Отак – на дзуськах – країна і живе. Ми з вами себто.

Таким чином, дане нагородження було вивержене у противагу нинішній накомандувано нищівній російській інформполітиці. «У пику» агресивним ворогам української євроінтеграції.

http://www.pravda.com.ua/news/2008/5/30/76763.htm
«Повний звіздєц. Ющенко дав Кіркорову “народного артиста України”. ФОТО»
http://tabloid.pravda.com.ua/photos/483fd7ebbaaaa/
«Ющенко Сердючці не дав, а Лорак і Кіркорова не забув»

А ось зара вистрілив і ДРУГИЙ ПРЯНИК – вже з російського боку.

http://ukrinform-korr.livejournal.com/38850.html 
«Президент России удостоил Леонида Грача Ордена Дружбы»

«Народный депутат Украины Леонид Грач Указом президента России награжден Орденом Дружбы «за большой вклад в укрепление дружбы и сотрудничества  между Российской Федерацией и Украиной».

До речі, цікавенне формулювання там було: «Леонид Грач, в свою очередь, отметил высокие заслуги посла РФ в укреплении российско-украинских отношений, в частности «в Крымском направлении» и вручил ему Герб Крыма с дарственной надписью «Во имя и во славу России – В.Черномырдину».

Оце формулювання – дружба «в крымском направлении» – дуже і дуже тривожне, вважаю. І ше завважте особистість нагородженого: Грач-мен – ярий комуніст і той же «агресивний ворог української євроінтеграції».

Гадаю, досить несолодким буде післясмак подібних солодощів, що йдуть з боку Росії. Бо з подвійним дном вони – нещирі і як завжди по-російськи підступні.

Але, в будь-якому разі, нехай буде побільше – і кіркоровоподібних миротворчих вчинків, і вдячних порухів з боку обох держав.

Отака-от у нас – дисонансна гармонія.

 

Чер 12

     Мильна опера «Дружба-2» ітиме, вочевидь, без антрактів. З боку Росії таке «оперування» є, по-суті, інформаційною війною. І не тільки інформаційною. Приклади тому – останні повідомлення про допрофілюваня та нарощування ударної міці військової бази ВПС Росії під Таганрогом – нового антинатовського форпосту перед носом в України та Грузії, а також ударного аргументу в перспективному вирішенні «кримського питання». Ну, але на разі хай то буде головним болем всіляких генералів, ми то беремо лиш до уваги. Позаяк обіцяла ж Росія «адекватные меры» у розрізі ПДЧ (в НАТО).
     Щодо інформвійни. Офіційне РФ-радійо «ква-ква-Москва» працює без вихідних. Свіже «ква» – вякання щодо планів України відсвяткувати наступного року 350-річчя Конотопської битви. Крутять у носі Росії, бачите, ці плани.

«У Росії висловили чергове “фе” Україні»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/6/10/77305.htm

«Комментарий Департамента информации и печати МИД России в связи с вопросом российских СМИ о планах празднования на Украине 350-летия Конотопской битвы»
http://www.ln.mid.ru/brp_4.nsf/sps/0DD0502FE86B5073C3257464003276A1

«У Огризка відповіли Росії, що свята – внутрішня справа»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/6/10/77317.htm

     Історія України (особливо у російській «редакції») – це історія суцільних поразок. Такою ми рідну історію переважно й знаємо. Тоді як маємо право і вітчизняні перемоги – знати та відзначати.

     Чому наступного року ми маємо люб’язно (і принизливо) відзначати лише помпезне «свято російської зброї» – трьохсотріччя Полтавської битви? От тут якраз і можна погодитись із українським главою держави, який пропонує зосередитися на відзначенні іншого ювілею – безпосередньо пов’язаного з Полтавською битвою та її наслідками для України, а саме – річниці трагедії у Батурині, коли російські окупаційні війська нещадно розправилися із тисячами наших земляків (в основному мирними жителями, оборонцями українських земель).

     У даній ситуації дійсно що – якщо росіянам дуже вже кортить і свербить щось відзначати «спільно», то чому б не відзначити у 2009 році й 350-річчя Конотопської битви, у якій гетьман Іван Виговський розгромив 100-тисячне добірне російське військо. А ще ))))))) – наступного року можна було б (також «спільно») відзначити й 390-ліття походу гетьмана Сагайдачного на Москву… )))))))

 
Конотопська битва в «Вікіпедії»

«Чому більше знали про конотопську відьму, аніж про Конотопську битву?» (Ю. Мицик: Росія замовчувала правду про Конотоп)

     Але то все – рік наступний. Саме ось ці дні у нас знаменні іншою дотичною – і показовою у європейському прагненні України – значущою датою. Договору славетного українського гетьмана Івана Мазепи зі шведським королем Карлом ХІІ – рівно 300 років. Договору, в результаті мудрого й правильного втілення якого Україна вже тоді утвердила б себе як незалежна держава західноєвропейського типу.

     На відзнаку цієї значущої дати – а відзнаки вона й справді варта – дозвольте вмістити цитатою доволі компактну й неупереджену статтю на цю тему – виклад колегою бесіди зі знаним істориком, професором, заст.директора Українського Інституту національної пам’яті Владиславом Верстюком:

http://www.ukrinform.com/ukr/order/?id=698603
«Він мріяв створити  на теренах України цивілізовану європейську державу»
(До 300-річчя від дня підписання договору гетьмана Івана Мазепи зі шведським королем Карлом ХІІ)

…далі »

Тра 18

Добре, звільнімося від стереотипів типу «Сєвєродонецьк – сепаратизм». Спробуємо поглянути на події в цьому регіоні дружелюбніше. Як у колі взаємоповажних співгромадян.

Отож, 17 травня. Луганськ. Завершилася триденна міжнародна науково-практична конференція, в якій взяли участь «9 государств, 27 городов и 49 учебных заведений». Прекрасно, співпраця наукової думки. Назва конференції – «Русский язык как фактор развития духовности в современной Украине». Чому б і ні, чому б і не фактор? Погоджуємось. Адже ж і організований цей поважний захід Луганською обласною радою разом із Центром міжкультурних комунікацій Луганського національного університету ім.Т.Шевченка, та ще й рамках II Міжнародного фестивалю «Великое русское слово» VI Форуму «Дни славянской письменности и культуры».

Цікавимось результатами даної науково-практичної роботи. А результат он який – «участники конференции приняли специальное обращение в адрес Совета Европы, Украинского Хельсинского союза по правам человека, Академии наук Украины, трех комитетов Верховной Рады Украины, Уполномоченного Верховной Рады Украины по правам человека и Министерства образования Украины в связи с участившимися фактами проявления агрессивного национализма в Украине».

Гаразд, не будемо присікуватися, може окасті науковці десь і накопали української агресивності. Може, з їхньої точки зору це якраз і є визначальним для «русского языка как фактора развития духовности в современной Украине». Шукаємо у тексті звернення кричущі приклади – у чому ж полягає агресивність?

«…это, в первую очередь выражается декларированием стремлений определенных политических сил к созданию моноэтнического государства, привелигированными будут считаться только те, кто “думает по-украински об украинской Украине“. В стране последовательно и настойчиво насаждается идея превосходства так называемой титульной нации над всеми другими населяющими нашу страну нациями и народностями».

Що ж, прикладів нема, але «наукові» декларації вражають. Лексика прям з часів «холодної війни» (яку росіяни ведуть і досі).
Епохальне звернення коментує один із науковців-співавторів – директор Українського філіалу Інституту країн СНД Володимир Корнілов:

«Между Россией и Украиной действует Большой договор о дружбе и сотрудничестве, где обе стороны, оба наши государства 10 лет назад взяли на себя обязательства на государственном уровне отказаться от политики национальной и языковой  ассимиляции. Как мы видим здесь, на территории Украины государство поступает вопреки своим обязательствам. И именно это не в последнюю очередь стало причиной того, что Россия поставила вопрос о непродлении договора о дружбе, срок которого заканчивается 1 апреля следующего года».

Володимир Корнілов стривожений тим, що в Україні «растет число людей, которые ассимилируются»:

«Если мы сравним результаты последней переписи населения с предпоследней, мы увидим, что значит число жителей Украины поменяли свою самоидентификацию национальную с русской на украинскую. Это  значительное падение – на несколько миллионов человек населения по сравнению с переписью 2001 года.
Понятное дело, что это результат политики ассимиляции, которая проводилась у нас и до 2004 года, а сейчас проводится с еще большей силой.
Часть населения в виду политики, которую ведет государство, может поменять свою идентичность, как национальную, так и языковую. Это как раз и вызывает тревогу целого ряда общественных организаций здесь на Украине и эта тревога уже зафиксирована и со стороны государства Россия
» – резюмував Корнілов.

Ну що ж, прапор в руки. Свобода слова ж! Тією ж мірою, що й у іншого науковця, який дає по-своєму ґрунтовний аналіз того, що відбувається і що очікує Україну в результаті отаких-от виключно «об’єктивних» і «мирних» заяв.

Стаття Ігора Радзієвського «Чи проіснує Україна до 2017 року?»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/5/14/75773.htm
Він теж аналізує:

«Хто має “щастя” стикатися з російськими ЗМІ, насамперед з електронними, як найвпливовішими, не може не помітити радикальної зміни тональності та змісту матеріалів, в яких йдеться про Україну. Вражає просто таки вал викривленої, негативно забарвленої, зманіпульованої інформації на малоросійську тематику.
Жодного випуску новин фактично не обходиться без плювка у бік України. Максимально використовується будь-який медіапривід. При цьому головним є принцип – чим більше брехні, негативу, приниження й образ, тим краще.
Інформаційна агресія набирає не лише обертів, але й сягає нових рівнів. Розпочато спецоперації у світовому медійному просторі зі спотворення міжнародного іміджу України.
Останній приклад – детективна історія з лялькою Адольфа Гітлера, яка стараннями російських спецслужб отримала гучний резонанс у провідних іноземних ЗМІ. Можна бути впевненим, що далі буде…
Дочекалися таки українці втілення у життя єльцинської заповіді росіянам: прокинувся зранку – згадай, що ти доброго зробив для України.
До речі, в Росії навіть і не приховують, що в них державна інформаційна політика в українському векторі єдина, системна та спланована. Діяльність засобів масової інформації усіх форм власності скоординована і спрямована на досягнення конкретних цілей та завдань, які формулюються у Кремлі.
А досягатимуть вони двоякої мети.
По-перше, втовкмачити у голови як населення російських теренів, так і світової спільноти, думку про те, що в Україні запанували антиросійські, фашизоїдні сили, підступні та безвідповідальні, схильні до жорстокості та авторитаризму, приборкання яких буде великим благом для людства.
Для цього реанімуються старі та формуються нові міфи і стереотипи, які провокують негативне сприйняття українців у Росії та світі.
По-друге, дестабілізувати ситуацію в Україні, живити проросійські, сепаратистські настрої в її східній та південно-східній частинах
».

Ну і так далі. Словом, інформвійну вже маємо, панове. І це стає все більш упертим фактом. На превеликий жаль…

Добре, не буду накручувати, а то ще й мене обізвуть агресивним націоналістом. Процитую ще разичок мудрощі все того ж луганського «науковця» Володимира Корнілова:

«В любом гражданском обществе любая проблема, которая это общество волнует, должна обсуждаться всеми институциями этого общества – от политических партий до общественных организаций, и, конечно, учеными. На этом зиждется гражданское обво.
Проблема в нашей стране заключается в том, что могут пройти сотни круглых столов экспертного сообщества, съездов, народ может высказывать свое мнение на референдумах, но власть (я сейчас не говорю о конкретной власти на Украине, эта проблема была и прежде) может просто не слышать, игнорировать голос общественности.
Вот это показатель, мягко говоря, неразвитости гражданского общества в нашей стране
».

Не знаю, що таке «гражданское обво», яке «зиждется» – може те, що «сторуко, стозево и обло», а може лише журналістська туговухість чи тугодрукість. Але шановній громадськості залишатися збоку та відмовчуватися, гадаю, чимдалі, тим удаватиметься все менше і менше. Інакше отому громадянському суспільству, чи демократії в Україні, чи й самій Україні таки доведеться відчути на власній шкурі глибинний зміст поняття «ГАПЛИК». Тьфу-тьфу…

http://ostro.org/shownews_ks.php?id=48721&lang=ru
http://pda.korrespondent.net/ukraine/events/464352
http://irtafax.com.ua/news/2008-05-16-89.html
http://www.rupor.info/news-obshhestvo/2008/05/16/sezd-v-severodonecke-sostoitsja-snova/

Тра 12

     Лискучі лохівські обгортки, прісний дипломатичний лак знову зідрано. З істерично-неврастенічними хрускотом. У гротескно-кноунівському виконанні містера “Кепки”.

     Росія не могла оминути привід відсвяткувати в Україні ще одне притягнуте за вуха “свайо” свято – 225-річчя чорноморського флоту РФ. Адже це ще один привід побряцати зброєю та полобіювати свої політичні інтереси!

     От і поїхали на свято «степсель» і «тарапунька» – загартований у дипломатичному чиновництві в.о. міністра оборони РФ Сердюков та неврівноважений істерик мер Лужков. Один про «планомерные переговорные процессы» торочить (врівноважує так би мовити), другий – рубає про «государственное право России на Севастополь» (кузькину мать показує).

     Цілі то у обох однакові – російський флот, як стратегічний рубіж укріпити і навічно у кримські береги вкарбувати. Навіщо? Закріпити панування РФ. Тільки от один «патіхоньку» сапає, а другий лопатою по спині – віддавайте Севастополь і Крим, бо ще й пів-України відчикрижимо!

     «Этот вопрос остался нерешенным, и мы его будем решать. Мы его будем решать в пользу тех государственных позиций и того государственного права, которое имеет Россия по отношению к своей военно-морской базе – Севастополю», – заявив кепково-блиский Лужков (шлемоблещущий Гектор) перед відкриттям концерту зірок російської естради на центральній площі Севастополя

     Як відповідь на подібне «лопатодромство», можна навести слова Кепчиного боса. 9 травня у Москві президент Росії Дмитро Медведєв прорік сакраментальні для Росії істини: «Надо очень серьезно относится к проявлениям терроризма, попыткам насаждения экстремизма и, в частности, пересмотру государственных границ и пренебрежению международным правом».

     От наше СБУ до таких побажань і дослухалось – шлагбаумнуло порушнику «Кепці» українські вояжі. В яких той розпатякує  про «державне право» Росії на сусідні держави. Про імперське право тобто.

     А Лужкову заборонили ж лише в’їжджати в Україну. Наїжджати на Україну цей дестабілізатор буде ще довго. Топтавсь і топтатись буде! «Ибо таковая есть сущность» невиліковної імперської шизофренії.

http://ua.proua.com/news/2008/05/11/140714.html
http://www.pravda.com.ua/news/2008/5/11/75569.htm
http://www.pravda.com.ua/news/2008/5/11/75575.htm
http://www.pravda.com.ua/news/2008/5/12/75594.htm
http://www.newsukraine.com.ua/news/108999/
 

Кві 17

Як завжди – найвиразніше видно гротеск.
У даному разі – це 14-а щорічна  конференція церкви «Посольство Боже» (Посольство  Благословенного Царства Божого для Всіх Народів). І це, звичайно ж, «тонкий дипломатизм» безкорисливого Льоні:

«В жизни очень важно действовать, потому что меньше всего меня поддерживали мои братья и сестры. Они получали в Боге слово, что я уже… чуть ли не знаю кто… – и не шли на выборы. Бог ждет от вас, чтоб вы шли на выборы!»

http://kommersant.ua/doc.html?path=komua20086111582768.htm
«Агитация на всевышнем уровне»

Пізнаєте універсальну формулу? «Бог чекає від вас того, що кажу я!» Але – Бог із ними, можна обійтися і без вгрузання у богослів’я…
  У даному разі можна вважати, наприклад, що віра – один із стимулів громадської активності.

Цікавим мені видався побіжний акцент із тої конференції: сакраментальний Льонін вислів –
«Сместят меня – мэром станет пастырь!»
Чому, чому у цій пророчій фразі всім бачиться лише Великий Сандей?! Не про нього ж зовсім мова.
Це ж Черновецькове осяяння, харизмові передбачення! Адже ж «пастором» обзивають одного із претендентів на столичний престол. Це ж прізвисько баптиста-п’ятдесятника Олександра Турчинова. Ото справжній пастир київських овець був би!

Від церквовмісних проектів не втечеш, ними не нехтують, їх поціновують належно. Насамперед, тьфу-тьфу, Росія. Пам’ятаєте, як Ющенка після путінського газового пресування полірував Алексій ІІ? Під приводом вироблення правильної позиції у святкуванні 1020-ліття хрещення Київської Русі. Акценти тщатєльнєй треба підбирати. Як це роблять політики з хрестом і кадилом…  

Категоричне московитське «нє-а» щодо перегляду мазепинського питання було вигідно дипломатично зам’яти: «вопрос может быть рассмотрен» (у віддаленому майбутті). Разом з тим – треба ж паралелізуватися й у святкуванні річниці Полтавської битви. «Прямі контакти» навіть налагодили росіївці із Полтавською облдержадміністрацією. Дик, паралельність при діаметральній протилежності може бути хіба що у геометрії…

Свого часу анафема Івану Мазепі також була суто політичним проектом, одягненим у ризи. Можна подумати, інша лінія гнеться нинішніми християнами імперії, які знов усі свої лінії зводять на кремлівській зірці. Ліплячи імперську політику на всевишньому рівні. Онде які нитки і куди тягнуться через Україну? ВІдомо, хресна  хода «Під зіркою Богородиці». Її другий, український «промінь» іде з-під Севастополя через Одесу і Київ. А всі вісім «лучікав» хоч і символізують Віфлеємську зірку, та зустрінуться – у Москві, 10 червня. Для чого? А щоб відзначити возз‘єднання Русскої православної церкви.

http://news.1plus1.ua/ukrayina/ukrayinska-chastina-hresnoyi-hodi-zpid-zirkoyu-bogoroditsi-startuye-2-kvitnya.html

Як тут єднатися у вірі, коли скіко меркантильно-політичних стратегій розігруються на погрупованих солдатиках-вірянах? Каруселі-церквотрони аж шурхотять. Може в протестанти-самітники податися?

 

Кві 13

Враження, що старі міфи починають нове життя вже буквально. Ідучи повз антинатівських мітингувальників у день приїзду в Київ Буша, порснув сміхом від дослівно наступного:

«Червоноармієць, гвинтівку тримай!
В натівця цілко стріляй!
»

На майдані тоді стирчали камуністи у коктейлі із агресивними соціалістами. Зрештою, посили регіоналів тієї ж «глибини» – взяти хоча б януковичеві співанки «Если бы парни всей земли…».

«Парни» впевнені у безпрограшній грі: не треба навіть розпинатися у хоча б більш-менш здоровоглуздих переконаннях, достатньо освіжати тільки підсвідомість аудиторії легкими натисками на старі-добрі кнопки, позабивані колись кілками у мізки кожного пост-«савєцкава чєлавєка». І вони спрацюють. Міфи совковії.

Печерний раша-ведмідь на легкі натискання вже не розмінюється. Він перейшов на грубі. Ще б пак, це ж треба Україні отак допекти Москву намірами втілити найбільші холодно-воєнні страхи Росії – безбуферно сусідувати із одвічним ворогом Європою, а з нею й Штатами. Це ж оживають кошмарні сни російських бункер-генералів, які досі ведуть безкінечну «борьбу до победного конца». На чолі з Путіним у касці.   

А буфера все нахабніють. Особливо найбільший буферок-фраєрок. Мало того, що ця донедавна безропотна територійка із беззаперечно російської СФЕРИ ВПЛИВУ оголосила себе «д-д-державою Україна» (тоді подумали – хай потішиться наївна), так тепер ця територійка лізе на дах нахабства – хоче не просто вивести себе зі статусу буфера, а ще й цілковито європеїзуватися. Сховавшись при цьому під парасольку європейської системи колективної безпеки. Віддавшись «злейшему врагу» і ставши таким чином частиною ворожого табору. Ґвалт!

Як тут не вийти із себе навіть залізному феліксівцю Путіну? Як не помутніти думками і не посмердіти словами? А хто б сумнівався в тому, що Україна для Путіна навіть не держава, а так – випадковий шмат «сопредельных территорий»? Буфер-прокладка, що вислизає з-поміж ніг. Тому й нічого дивного нема у намірах Росії, розірвавши цю прокладку надвоє, хоча б ще сухою (південно-східно-регіонною) її частиною прикрити свою голизну. Це цілком логічна реакція раша-сусіда. Не виходить цілий «олвейс», хоча б половинкою собі дупу прикриють. Від Грузії он взагалі – зможуть прикритися лише тонюсінькими буфер-прокладочками Абхазією та Південною Осетією.

Таким чином, для України загроза й справді втратити свою територіальну цілісність звучить як ніколи реально за роки незалежності. Нині Росія має для цього дубове підґрунтя («дубове», бо замішане на раша-амбіціях, комплексах холодної війни, ведмежих печерно-бункерних страхах та доктринах геополітичного впливу).

Відтак і звучить цілком логічно заява МЗС України щодо відверто антиукраїнських дії Росії з вимогою припинити практику погроз:  

http://www.pravda.com.ua/news/2008/4/12/74561.htm
«Україна вимагає від Росії припинити погрози»

І як серм’яжна правда, сприймаються гіркі слова заяви:
«У такій ситуації стає дедалі очевиднішим, що євроатлантичний вибір України – єдиний спосіб гарантувати безпеку нашої держави. Отже, Україні належить якнайшвидше інтегруватися до НАТО як основи системи колективної безпеки».

Біс. Дограєшся, Росіє!

Якщо дивитися реалістично, версію вдалого розколу Росією України можна однак розглядати усього лиш як версію. Реальністю буде інше – постійний і безперервний дестабілізаційний вплив Росії на Україну, розбалансовуючий тиск. Не житиметься, словом, нам спокійно з отаким сусідом!

Мало того, що свої «два українці – три гетьмани» згоди не доходять, та ще й Росія олію до вогню відрами литиме. Чи то пак, нафту. З труби до дуп політикам.

Он німців із французами Путін трубою таки надресирував щодо українського ПДЧ. Особливо німців, яких через свою кадебістську дойч-спеціалізацію знає, як облуплених. Фрау Меркель залякав мало не до утробних страхів.  

Але є й спільний для всіх самозаспокоєних європейців острах – боязнь нестабільності, розбалансованості та непрогнозованості. А такою якраз і постає перед брюссельські очі Україна. Як же план дій щодо членства давати такій розгойданій державі? От стабілізуєтесь – передовсім політично. А саме цю тему й Раша просікла хитренько. І тому ніколи не дасть Україні стабілізуватися та солідаризуватися. Політично якнайперше. Хто ж, як не Росія, здатен (і кровно зацікавлений) українську нестабільність зробити ВІЧНОЮ!

Таким чином, пресловута «рука Москви» стане для України не міфічною страшилкою, а повсякденною реальністю, постійним і безперервним зубним болем. Готуймось до борні, панове, інакше ми – раби Москви…

 
                                                                                             Надпис на плакаті – “Киев – русский город”

P.S.
Факти відомі, але нехай хоча б лінково стирчать нагадуванням:
http://ua.pravda.com.ua/news/2008/4/7/74230.htm
http://www.unian.net/ukr/news/news-245485.html
В.Путін: “Ты же понимаешь, Джордж, что Украина – это даже не государство! Что такое Украина? Часть ее территорий – это Восточная Европа, а часть, и значительная, подарена нами!”

http://gazeta.ru/politics/2008/04/01_a_2683292.shtml  ;
http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/47f27f7800995/
Н.Вітренко: «”нужно не договариваться, а идти в наступление”, в частности, “колоть страну пополам” и делать “антиоранжевый блок”».

Кві 01

Огроменно пндравильним вважаю недавній месидж міністра оборони. Саме отаким-от стьобом і слід підкреслювати абсурдність наїздів Путіна – отого, що в касці з башти танка весь час погрозливо гундосить у бік України.

«Єхануров обіцяє не наводити на Росію ракети»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/31/73893.htm

Заява номер раз: «Яка б не була політична доцільність, Україна ніколи не направить свої ракети на Росію».
Провоката номер два: «Я не думаю, що з боку Російської Федерації буде якась загроза національній безпеці. Я цього не припускаю».

Щодо першої цитати: як може не розчулити її миролюбність? Оцініть, наприклад, лобову раша-егоцентричну путінську агресивність: «Мы будем вынуждены перенацеливать наши ракеты на объекты, которые мы считаем угрожают нашей национальной безопасности». А ми заспокоюємо росіянтів, ба навіть клянемося в несхибності історично сформованого ставлення до колишнього, нині зіпсованого «побратима». Який робить протилежні обіцянки – що він не стримається і переведе нас у категорію ворога. Бо не такі ми стаємо, як тому сусідові хоцця. Ну що ж, його діло хотіти будь що своє, а наша справа – хазяйнувати у своїй державі.

Словом, гарна заявочка. Єханурову респект. Тут тобі й іронія (мовляв, ми не такі западлисти, як рашівці) , і докір Росії (якою керують політичні гормони), і натяк, що й ми не беззубі та небеззбройні.

Це вже інше питання, що Росію такі «контрпіарні» заяви аніскільки не цікавлять і не лякають, лише дразнять. Головне інше – демонстрація нашої здатності до адекватного спілкування на рівних. А то Росія нахабно нависає, як самовпевнений здоровань над хиляком. І диктує та повчає тіко…

А тут отакі собі іронічні заявочки, як цитата №2: а ми от вступимо в НАТО – і нічогісінько ви нам за це не зробите. Окрім цілковито неадекватних і дубових опосередкованих помстних присікувань та наїздів.
  
Так тримати! Й це буде якраз по-українськи (хоч і вустами екс-бурята) – із життєствердним гумором, позитивістською іронією та присутністю духу. Будьмо!  

Бер 15

Штурханина триває. Як внутрішні, так і зовнішні «смики» збігаються. І ті, й інші працюють – як на розрив.  

Магнічення на захід:
«Польща придумала, як засватати Україну в НАТО»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/14/73076.htm

«Данія хоче надіслати Україні сильний сигнал»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/15/73125.htm

Якщо врахувати ж демарш пані Меркель, то заданий нею напрям – ідіть ви зі своїми проблемами та зі своїм Путіним на свій грьобаний схід! В Азіопу котіться, панове «канфліктниє»!

А куди ж нам іще:
«Путін готовий допомогти НАТО, щоб Україну не взяли в Альянс»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/15/73116.htm

Як бачимо, Путін готовий піти на поступки, ба навіть жертви. Вирішивши не тільки ядерним кнутом цьвохкати, а ще й пряники насильно повпихати натівцям. Подібні його пропозиції – ледь не сенсаційні з огляду на загальну тональність гирчання. Путя пропонує пару ешелонів російського гарматного м’яса із доставкою живцем до Афганістану. Хоча, чому саме російського, наберуть й іншонаціональних «окорочків» із федеральних республік. І – туди, де опеклися, де смажили «своїх» за повним національним спектром (включно з українцями). Нате, візьміть, гаспада натівці, нє жалка!

І все за один «баш» – усьо зроблю, лише відмовте Україні та Грузії у прийомі в НАТО. Видать зразу – нервує залізний ВВП, дуже йому не хоцця безбуферним стати. Це для нього – майже як в голі королі розрядитися.

«Печерні ведмеді» не люблять бути на виду. От і смикаються, й Україну патрають за південно-східний бік. Як завше й роблять із сором’язливими, нерішучими та двовекторними – або із штанів їх висмикують, або в пінг-понг ними ріжуться. То може врешті-решт, покажемо, панове українці, що й ми – в штанях!

Бер 11

Тепер надалі Ющенку з Тимошенкою потрібен Пєчкін, чиновникам – Берія, а кавалеристам-газпромівцям – відпустка на Канари, як бонус.

Останній «бонус» був, як похвалилися російські газовики «Комерсанту-Україна», подивом для них самих – грозилися дерти з України $314,7 за тис. куб. м, а та радо, з підстрибом підписала контракти аж на $321!  

http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/11/72845.htm
«Україна погодилася купувати російський газ за $321?»

Ще б пак: слід же враховувати, що бонуси (компенсація за нервування останніх місяців) потрібні ще й двом посередникам… на витрати з переоформлення себе красивих у «нові» посередники. Теж два. Але – з більшими можливостями і впливом на український ринок та розподіл.  

Що й говорити, гарант спростакував по повній програмі. Не відмовив Путіну у домовленостях із подвійним дном, та ще й хлопчиком-телеграмником попрацював. Видать, сподобалося. Принаймні, всюдисущому диригентові Балозі. Тож і тут намалювалися два посередники: один Укрпошта, другий – ЗМІ. Гарант пише, прем’єр відповідає, преса розповідає, всі задоволені.

Замість сісти тет-а-тет, тісно перетерти з фахівцями, РНБОУ тощо, гарант вирішив ображено погратися у бюрократично-поштовий піар. З тою різницею, що він подає себе пухнастим зайцем, акцентуючись в аргументах на ціні середньоазійського газу, а Тимошенка піариться на аргументаційно вигідній для неї ціні російського газу.

Тож з «любого» спілкування колег-коаліціянтів ячить і капає бюрократичний сарказм та махровість (улюблений спосіб взаємознущання бюрократів):
«В ответ на Ваше письмо по адресу Правительства от 04 марта 2008 года с требованием о немедленном возобновлении переговоров между НАК “Нефтегаз Украины” и российской компанией “Газпром” и нормализации отношений в газовой сфере, информирую Вас, что такие переговоры не прекращались ни на день».

Ну і так далі (бридко теє й перекладати із вже перекладеного). Посередники ж, користуючись тиском і панікою, дбають про компенсації за завдані нервування та направо-й-наліво міняють співвідношення газів – піди розберися, скільки в трубі зкоктейлювалося російського газу, скільки середньоазійського. А «тугамента» складено – понурся і плати.  

Так що вибач, шановна громадськість, чиновникам зараз не до тебе. Та й потім – мабуть також. І взагалі – чим вам не подобається роль статистів, панове українці?

http://rus.4post.com.ua/economics/79128.html
«Тимошенко берет «трубу» изнутри»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/7/72803.htm
«Тимошенко відповіла на “поштових голубів” Ющенка із ввічливості й хоче крапку»

А ідилія – тільки в мультиках…

Бер 10

Скелелаз то лізе, але чи «якірні» гаки забиває?
Зовнішні та внутрішні вітри укупі підтверджують: подолання натівської Голгофи – під огроменним гаком запитання!  

Зашкоду ззовні спробуй не поміть – мало не щодень висне, тисне і гугурка, наче скеля над потічком. Не смій текти онно туди, бо привалю, камінням закидаю, без  тепла й світла залишу! «Ведмежу скелю» – нашу Рашу як не зрозуміти? Невиправний нахаба штовхав і розштовхуватиме все, що навколо, аби лиш зручно власній дупі було. Навколишньому ж, аби не бути вкрай заштовханим і затертим, о-п-и-р-а-т-и-с-я треба.    

Воно то зрозуміло – сталевий брус на ймення «НАТО», аби вбезпечитись від скелі, був би ліпше не придумаєш,¬ надійнішої опори годі й віднайти. Визначитись би врешті-решт «потіччанам» – ховатимемо й далі покірні голови під сірою, важкою та задушливою скелею чи далі в світ потечемо?

Суто на лякливих потіччан розраховані останні месиджі Путіна-валуна, його ядерне шантажування переспрямуванням ракет ударної дії, заяви про затягування України за шививоріт –

http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/8/72823.htm
«Росія не згодна з затягуванням України в НАТО»

Подібні примітивні маніпуляції на ностальгійно-затурканих, хронічно хворих залишковим совкізмом «потіччанах», які «успадкували» вдовбувані десятиліттями міфічні страхи, звичайно ж – безпрограшні. Ними росіяни не гребують – чого ж совківському «добру» пропадати.

Знову й знову мусолить Путін улюблену популістську фразу «не можна бути “трошки вагітним”». Дик вона «універсальна»: не може Україна бути трішки чавленою, якщо налягати на неї, то вже до хрускоту череповного… Продовжуючи путінські слова: тиск і агресивність з боку Росії або є, або їх немає. Росія вагітна не трішки (а на всю голову ).

І для плекачів ілюзій щодо Медведєва Путін шапку на «і» натягнув – сказав, як відрубав: «Медведєв – російський націоналіст». Крапка.  

Але коби лише це. А внутрі-потічкова, українська безпорадність і бюрократичний формалізм чого варті? Показовою з цього приводу можна вважати УПшну статтю –

http://www.pravda.com.ua/news/2008/2/28/72316.htm
«Рак на горі як віха на шляху України до НАТО»

Важко не погодитись – жалюгідний рівень інформування українських громадян щодо НАТО здатен звести нанівець будь-які «верхові» зусилля – а це переважно піарні заяви вищих осіб і наступні куценькі дії. За таких «зусиль» і справді треба буде чекати, допоки членом НАТО стане Росія. І тільки вже за нею й ми поплетемося.

Держпрограму 4 роки втілювали (2004–2007) – задля формування широкої громадської підтримки курсу України на набуття членства в НАТО. Нібито втілювали. У результаті чого підтримка громадськістю ідеї «натування» тільки знизилась. Бо в цей час вдячний постсовіцький грунт щедро (по грошах і піар-діях) обробляли «авторитети» – ПР вкупці з ПСПУ та іншими надувальниками антинатовських кульок і бульок…

А зара куціє нова чиновницька закарлючка – т.з. Державна цільова програма інформування громадськості щодо євроатлантичної інтеграції України на 2008-2011 роки. Свіженька імітація роботи. Мало чим ліпша за регіоналівські кульки. Можна побитися об заклад – уп’ятеро менш дієва, хоч також – палена гума.  

І все це – в умовах дебелого «конфліктного потенціалу» України. І паралельно із активною протидією натівським ініціативам, укупі з по-вітренчихівськи істеричною контрагітацією –
http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/5/72634.htm
«Янукович вичерпав резерви і пішов до народу»
Чергову майданну карусель «масові-акції-протесту» регіонали якщо запустять, то не за держбюджетні кошти (від такої лафи вони зараз відлучені), а як бізнес-проект – ефектніше й видовищніше. Витрачаючи щодень піврічний бюджет тієї держпрограми-жуйки.

Дик такими «зусиллями» ні за який «шиворот» (як синекдохував ВВП) Україну і «потіччан» до НАТи не затягнеш. Будь спок, гаспадін Путін!

А ті, котрі панове (чиновні «потіччани») – коли вже адекватно розворушитесь? Маєте ж бути скорше по-франківськи «рабами волі», аніж пластиковими «каменярами». І усвідомити врешті-решт, що заклик «Лупайте сю скалу!» не означає «шкребіть пластмасовою ложечкою»