Жов 01

     Шугану сусідів ближніх, аби дальні затремтіли, та ще й добре протрясло щоб – вирішила Раша – і вперлася рогом на грузинській землі. Не грузинська вона тепер, а буф-ф-ферна. Прокладкова чи памперсна, гофроматеріал словом (гусеницями раша-танків згофрований ущерть).

     Мильний спектакль із нібито виведенням військ з грузинської території світову громадськість знудив не менше, аніж українців – гундосні ультиматуми колишніх соратників по демкоаліції.
    
     Як і українські політики, російський Двоголовий Індик довів – вірити його словам, запевненням, твердженням не можна в жодному разі. Віроломність, підступність та блюзнірство, як споконвічні родові плями варварської Московії, знову невідмивно в’їдаються в оновлені штандарти шовіністичної еРеФи.
    
     Коли Україна зі скрипом почала робити несміливі кроки з відновлення власної історії, Росію лютило, що в неї відбирають украдене й безповоротно присвоєне нею ще в минулі століття.  

     ««Протягом сотень років російських дітей у школі вчили, що “Киев – мать городов русских”. Батькам важко пояснити дітям, чому Київ знаходиться за кордоном і навіть не пов’язаний з Росією. Так само важко багатьом патріотично налаштованим росіянам прийняти той факт, що історія Росії починається в XIV столітті з варварського князівства Московського, а не з Києва, який на три сторіччя раніше при князі Ярославі Мудрому вже був столицею великої, економічно і культурно процвітаючої європейської країни»», – пише у статті в The Washington Times консультант з політики національної безпеки у Вашингтоні Віктор Басюк.
«Україна в НАТО помирить Росію і Захід?»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/9/30/82025.htm

     І справді, відбери у Росії незаконно присвоєну нею багатющу спадщину Київської держави Русі – і її варварське єство стане голим-лисим на горбі. Тому й опирається вона, тому й не віддає ні «п’яді» раніше загарбаного, присвоєного, викраденого, стягненого «з чужого плеча» та начепіреного на свою «косую сажень».

     У грузинську територію Раша вгризлася – не відірвеш. А відривати ж від чужого треба! Тому й спрямували 22 країни світу своїх 300 спартанців – європейських миротворців до зраненої Грузії. Аби стежили за підступним крадієм, контролювали неконтрольовані самостійно дії раша-клептомана.

     «Миротворці Євросоюзу, які у середу починають свою місію в Грузії, не матимуть негайного доступу до буферних зон навколо Південної Осетії»
http://www.ukrinform.ua/ukr/order/?id=737684
«На першому етапі спостерігачі ЄС працюватимуть на територіях, прилеглих до зон південноосетинского і абхазького конфліктів»
http://www.ukrinform.ua/ukr/order/?id=737674

     А що Росія? Опирається, шкіриться і поспіхом наїжачується все новим і новим озброєнням.
«Уряд РФ додатково виділить на озброєння 80 млрд рублів»
http://www.ukrinform.ua/ukr/order/?id=738015

     Ясна річ, рожевих планів ніхто не ліпить. Хоч і триста тих сучасних євроспартанців, але що вони зроблять? Не в тій вони силі, що пращури їхні, що славнії Спарти сини. Потовчуться-потовчуться – та й розійдуться. Пальчиками посваряться, міжнародними нормами подокоряють, на тотальне недопускання поображаються – та й по тому. Норми міжнародні для євроджентльменів писані. А відверті нахаби як плювали на них, так і плюватимуть – з масним перегаром. Газовим.
    
     Перманентна варварська епоха РФ ще тільки зайшла на новий висхідний виток. Ще наплачуться від тих витків – і світова громадськість, і сусіди сором’язливі, й сотні тисяч свідомих росіян. Біс.

Вер 19

     Не сталося, як мріялось! Увірвавшись зголоднілими на скандали й вигідну руйнацію до політичних терен, розбратці-депутатці головними ньюсмейкерами держави так і не стали. Куди їм угнатися за головними поєдинщиками, котрі на повнім ходу пруть до прірви?! Скубати їм по дрібницях, або ж приєднатися до генеральних воюючих сторін. Помогти тій чи іншій бомбанути посильніш. І попутно висмоктати й собі сцьось солоденьке.

     Дик, найсолодшим висмоктишем була б для них, звичайно ж, парламентська республіка. З матрьошкуватим президентом та зговірливо-догідливим прем’єром. Та й рулери з Расєї, як видно, теж про подібне «счастіє» тіко й мріють. Оскільки горбата нестабільність гарантованою для України була б навіки. А отже – керування іззовні завжди можна було б організовувати за першої ж ліпшої потреби.  

     Ну які рулери із депутатів? Хіба що камікадзеподібні. Не зможе (навіть гіпотетично) хоч будь-коли оте недолуге картате збіговисько тримати державне стерно. Не випливе Укркаравелла зі штормової зони, допоки її стерно обліплене буде отим гризливим, озлобленим комком на ймення Рада. А от під дисциплінарним кнутом – випливе. Навіть під двоязиким – Янеко-Юльним. Ать-два – голосувать, братва!

     Що найсокровенніше має дарувати лідер? Душу! Вести за собою, надихати, оптимізму, віри і світлої енергії додавати. Аби жити хотілося! І рук докласти праглося.

     Хто нам дарує таке щастя? Та ніхто!!! Хіба що Юлька час від часу неприроднім, роблено-дутим популізмо-оптимізмом обдаровує. Дик, і за це спасибі їй огроменне! Хоч хтось світлими барвами оперує.

     Ким у нас гарант нині підпрацьовує? Президент у нас – Головний Скиглій і Бурчун держави. Послухаєш його, «сердобольного» – удавитися хочеться. І те не так, і це погано, і тут злостивці, й там вороги. «Кранти» вже сьогодні… За таким лідером лише до комори плестися, де з бантини мотузок звивається, заплетений у тугу петельку.

     Лебедина пісня нині у гаранта (і єдиний порятунок на збереження рейтингу) – самопроголошена монополія на піклування про Україну. Усі промосковські, а я патріот! Руками Балоги–ЄЦ ланцюги багатокілометрового «єднання» вишиковуються. Хід непоганий – та недобровільний. Не знизу – згори той ланцюг!

     Однак, попри все, для «ходу у відчаї» придумано непогано, бо іншого такого моменту – підняти гаранто-рейтинг із 5 хоча б до 8 відсотків – навряд чи виждеться.

     А іззовні – рух іде… Американці виводять війська, росіянці – заводять. Життя вирує майже.
http://www.ukrinform.ua/ukr/order/?id=730630
«Сполучені Штати Америки на початку 2009 року виведуть з Іраку майже 8 тисяч військовослужбовців – президент США Джордж Буш»
http://www.ukrinform.ua/ukr/order/?id=730633
«Росія розмістить 7600 військових на базах в Абхазії і Південній Осетії»
«Врівноважується», як у сполучених ємкостях: скільки із одної вийшло, в іншу увійшло…

     Хоча для еРеФців, мабуть, «сумнувато» виглядає: пройшло вже майже півтора місяці як «Війнотворець №1» (Раша, Раша!) не веде ні з ким відкритої збройної війни. Застоялися вже «русскіє арли-воіни», нетерпляче гребуть копитами радную (і чужу) землю, ждучи подальшої Путінської відмашки. Російські економічна, інформаційна війни, від канонади яких закладає вуха усім сусідам, – не той драйв, якого Масквє хоцця!

     А сепаратистські регіони Грузії (Півд.Абхазія з Осетією), керовані громадянами Росії – колишніми ФСБ-шниками, а нині спів-лідерами самопроголошених територій, чекають на підтримку. І дочікуються.
http://ukrinform-korr.livejournal.com/171020.html
«ВР Крыма призывает украинский парламент признать независимость Абхазии и Южной Осетии»
http://ukrinform-korr.livejournal.com/144976.html
«Луганські депутати попросили ВР України визнати незалежність Південної Осетії та Абхазії»

     Ніби ж не дивно: про це заявляють потенційно сепаратистські (з огляду на склад більшості кримського парламенту та луганського «регламенту» – ПР + Вітренчани) регіони. Зверніть увагу, як підігріваються останнім часом «новини» у Криму. Топ-новини вже не кримсько-татарські (та карта не пляше, як треба Росії), а парт-регіонні й натале-вітренні. От за ким сила й майбутнє (не українське, звичайно ж).
http://www.ukrinform.ua/ukr/order/?id=733835
«Заклик Верховної Ради Криму визнати незалежність сепаратистських регіонів Грузії посилює побоювання, що Росія може спробувати розіграти “грузинський сценарій” і в Україні – “Файненшл Таймс”»

     Так, не хоцця, до болю не хоцця – ні паралічламентської республіки, ні розламентської.
Але ж: а світле де? А світлого – катма! Агов, де наш недремний Данко?
 

Сер 31

8.08.2008 – ……
Як мало часу сплинуло, а як змінився світ!

На межі відліків, повертаючись додому з відпустки безтурботно засмаглий, віз колегам кримського вина. Вдома – ШОК! І відлік вже новий. Війна третього тисячоліття – зовсім поруч, між «колегами» по СНД. Неймовірно, але, біс забирай, – показово, бо головний провокатор та агресор континенту вперто, невблаганно незмінний – Раша, Раша, Раша!  
Не дивно, що наступного дня на роботу я пішов із «Тбілісі». Соком багряних грон країни, у якій стало криваво-червоно… Боляче…

Недавня новина нагадала про той день своєю співзвучністю:
«США і Польща відзначили розміщення ПРО грузинським “Кіндзмараулі”»
http://www.unian.net/ukr/news/news-268690.html

Чи варто дивуватися події та способу її «відзначення» – після такого-от російського «стимулу». Не приведи, Боже, подібним чином стимулюватися надалі! Але, схоже на те, що «північна сусідка» (ворогові не побажаєш такого сусіда) на подібні «стимули» буде щедрою. Зірвано-башенна еРеФа так розкочегарилася у своєму імперському, силовому угарі, що мабуть не зупиниться, допоки не розкрутить нову «холодну війну». І схоже, готова охолодити на орбіті довкола себе, нахабно-егоцентричної, весь навколишній світ!

Неототалітарна Росія ломонулася у силовий реванш після стількох програшів загальносвітовій демократизації. У неї – ностальгія по середньовіччю. Маски здерті: з-під блакитної фарби, блюзнірськи плеканого іміджу «брателли-миротвориці» – прям як із бані, вигулькнула «рожа красная». Нахабний диктатор увійшов у раж.

Неймовірно, настільки навсебічно Росія готова демонструвати цілковиту зневагу. До всього і до всіх. На сусідів-еСеНДівців (разом з їхньою «т-т-територіальною цілісністю») Росії просто наплювати й розтерти, на світові громадські структури – наплювати звисока, на європейську спільноту – плювати через газову трубу. На Штати ж – з особливою насолодою, тричі й із підсьорбом.
А про те, наскільки обхаркані Росією її ж власні міжнародні зобов’язання, бридко й згадувати. Останні тупо стоять і обтікають.

Назвати нинішню політику російського керівництва новітнім шовіністичним нацизмом? Можна, підстав для цього – хоч відбавляй. Імперським бєспрєдєлом? Ще й як! Сподвигає бо Раша ще й не на такі порівняння. Їй-бо, як не люблю це звукосполучення, але й його Росія відроджує – тільки вже на свою адресу: пам’ятаєте холодновоєнний термін «ворог №1»? Так от номінант на це високе звання малюється бе-е-езсумнівний. Як це не прикро.
Аби не уподоблятися Росії у будівництві ворогопірамід, можна її називати простіше – «Війнотворець №1». Скромно і цілком заслужено. Так-от, проти незалежної України цей війнотворець воює вже давно. І доволі успішно. Економічно – років вже так з 15. Політично – усі 17. Інформаційно – чи не найсильніше. Особливо «комплексно» – нині.

Взяти в одній лиш грузинській темі. Образ «українця-ворога» плекався з маразматичною наполегливістю: «хохли» нібито були присутні з грузинського боку повсюдно – зенітним вогнем опікувались, у літаках гасали повально, у танках – через одного, ще й, переодягшись у російських війнотворців, почали нібито організовувати мародерсько-підривні групи з метою компрометації «величавых русских воинов». Як там раша-генерал В’ячеслав Борисов заявляв: «У мене є інформація, що тут українські диверсанти працюють і рвуть все підряд від нашого імені». Було б ім’я, а то ж одні лиш «нашизми» у росіян!

Відверто збоченицьке виправдання Москвою своєї агресії в Грузії шокувало і продовжує шокувати весь світ (окрім хіба що громадян Росії – їх це переважно гріє, як імпер-патріотів). Проросійські організації, які контролюють Севастополь, вже відкрито й неприховано заявляють, що діють на замовлення і під фінансування саме матушкі-Расєї.
http://www.pravda.com.ua/news/2008/8/26/80306.htm
«Ющенко: Україна виявилася заручником у геополітичній грі Росії»

Як розцінюють західні експерти, «Росія вже де-факто окупувала Крим». Добре, якщо тільки Крим… Рашівські піар-перли сиплються в інформаційний ефір, наче з рога достатку. Попри Путінське офіціозне прикриття щодо провокаційності кримської теми.
http://www.izvestia.ru/ukraina/article3119964/
«Вторая Крымская. Готова ли Россия вернуть полуостров?»
За логікою ударної статті «Известий» (про другу після грузинської кримську війну), територіальну цілісність України гарантує лише один документ – «российско-украинский Большой договор о дружбе и сотрудничестве» (про те, що в України є всі державні атрибути, навіть не згадується  – ет, дрібниці які). По-«известински»: якщо Росія той договір не продовжить, розірве, то матиме повне право реалізовувати своє право на Крим і Севастополь.
Ну і так далі: очевидні, об’єктивні реалії тупо ставляться з ніг на голову, і патріотичний раша-обиватель вірить усій тій чорнушній риториці й ще більше розпалюється проти України. Як бачимо – і проти всього світу. За безшабашною раша-логікою – «Бичевать – так с музыкой!».  

Дорога у прірву – колесо скандальних вчинків Росії розкручується нею все сильніше. «Сенсації» за «сенсаціями». Невдовзі ще можемо й почути, що Росія іще когось після себе убовкала визнати Південну Осетію та Абхазію. Щодо бажаних для Раші подій – ще хтозна, а от протилежний ефект від очікуваного Москвою резонуватиме ще не раз і не двічі.

Й резонуватиме скрізь, окрім хіба що України. Тут у Раші певності набагато більше. Відвертим програшем РФ-імперії стало лише те, що в Україні прагнення вступити до системи колективної безпеки НАТО вона посилила багатократно. Але єдності у нас – як не було, так і нема. Це Грузію нависла небезпека згуртувала воєдино. Українців – аж ніяк.

От, не дай Бог, чавне «истосковавшийся по агресии» військовий російський чобіт Україну – і що буде? Без сумніву, патріотично налаштовані українці сприймуть окупанта адекватно його агресії. Але скільки так званих «громадян» України зустрінуть «визволителів» хлібом-сіллю, пустять сльозу розчулення, пов’яжуть на гусениці загарбницьких танків вишиті рушники та сумлінно лопотітимуть перед ними заздалегідь припасеними російськими прапорцями (а найбільш завбачливі – й заздалегідь заготовленими російськими паспортами). В одному Севастополі скільки он, ніби ж під 100 тисяч власників двоголовоорлих паспортин?!

Годі доводити й те, що в Україні навіть імовірна війна не поєднала б вітчизняні антагоністичні «владно-опозиційні» сторони. Скорше навпаки – ще більше роз’єднала б. Не вгамувався б і знавіснілий український так званий політикум, невиліковно потрощений вірусом деградації. Стихнути (на якийсь час) може хіба що війна на знищення між українськими президентом та прем’єркою. Точніше, затята війна на знищення прем’єрки, що її веде Секретаріат Президента.

Словом, підстав для оптимізму – грець знайдеш! Уперто віриться, лиш в те, що світ не зміниться на гірше.
Будемо в блуді й далі, панове ліпники українського відліку?

139
Тінь над Кавказом
240 

Чер 12

У тактиці кнута та пряника відбувся дружній обмін пряників.

ПЕРШИЙ ПРЯНИК – український. Громадськість у шоці: за компанію із зіркою Євробачення-2008 Кароліною Куєк прийняв «на грудь» звання народного артиста України й її опікун Філіп Кіркоров. Сердючці – нічо, а оцим-от – двічі?! Тоді ж було (нібито) «Раша, гудбай!». А зараз – наче здрасьті?

Ні. Зараз – піарно-значущий контекст! Євробачення для України – лакмус євроінтеграції. Росія ж веде жорстку війну проти нашої держави з тим, аби було навпаки. Тому засвідчити, що ми шануємо тих, хто робить для України не пакості, а добро – архіважливо. 

А те, що кандидати на гарантові пряники аж ніяк не ідеальні – неважлива дрібниця. Відомо ж бо: у політичному сенсі герої Євробачення-2008 зовсім не білі й не пухнасті. Кароліна свого часу промишляла зіркою прокучмівських агітконцертів, Кіркоров увійшов в українську політісторію – разом зі своїм хмелелюбним батечком – як януковицька підспівка. Словом, на лексиконі помаранчефільних часів – антиподи Майдану.

І причини, з яких Кіркор допомагав Ані Лорак – аж ніяк не українолюбні. У даному разі просто збіглися особисті (в т.ч. помстні) прагнення Бедросовича із прагненням України щодо результатів виступу на Євробаченні. Він і в переможному ражі махав там не українським, а своїм – російським прапором.

До речі, щодо збігу особистого з державним – у нас це ж типові реалії! Адже, хоч що-небудь для України повальною більшістю політиків робиться ЛИШЕ У РАЗІ ЩАСЛИВОГО ЗБІГУ ОБСТАВИН – коли їхні приватні чи партійні інтереси збігаються з інтересами України. В іншому разі – Україні дзуськи! Отак – на дзуськах – країна і живе. Ми з вами себто.

Таким чином, дане нагородження було вивержене у противагу нинішній накомандувано нищівній російській інформполітиці. «У пику» агресивним ворогам української євроінтеграції.

http://www.pravda.com.ua/news/2008/5/30/76763.htm
«Повний звіздєц. Ющенко дав Кіркорову “народного артиста України”. ФОТО»
http://tabloid.pravda.com.ua/photos/483fd7ebbaaaa/
«Ющенко Сердючці не дав, а Лорак і Кіркорова не забув»

А ось зара вистрілив і ДРУГИЙ ПРЯНИК – вже з російського боку.

http://ukrinform-korr.livejournal.com/38850.html 
«Президент России удостоил Леонида Грача Ордена Дружбы»

«Народный депутат Украины Леонид Грач Указом президента России награжден Орденом Дружбы «за большой вклад в укрепление дружбы и сотрудничества  между Российской Федерацией и Украиной».

До речі, цікавенне формулювання там було: «Леонид Грач, в свою очередь, отметил высокие заслуги посла РФ в укреплении российско-украинских отношений, в частности «в Крымском направлении» и вручил ему Герб Крыма с дарственной надписью «Во имя и во славу России – В.Черномырдину».

Оце формулювання – дружба «в крымском направлении» – дуже і дуже тривожне, вважаю. І ше завважте особистість нагородженого: Грач-мен – ярий комуніст і той же «агресивний ворог української євроінтеграції».

Гадаю, досить несолодким буде післясмак подібних солодощів, що йдуть з боку Росії. Бо з подвійним дном вони – нещирі і як завжди по-російськи підступні.

Але, в будь-якому разі, нехай буде побільше – і кіркоровоподібних миротворчих вчинків, і вдячних порухів з боку обох держав.

Отака-от у нас – дисонансна гармонія.

 

Чер 12

     Мильна опера «Дружба-2» ітиме, вочевидь, без антрактів. З боку Росії таке «оперування» є, по-суті, інформаційною війною. І не тільки інформаційною. Приклади тому – останні повідомлення про допрофілюваня та нарощування ударної міці військової бази ВПС Росії під Таганрогом – нового антинатовського форпосту перед носом в України та Грузії, а також ударного аргументу в перспективному вирішенні «кримського питання». Ну, але на разі хай то буде головним болем всіляких генералів, ми то беремо лиш до уваги. Позаяк обіцяла ж Росія «адекватные меры» у розрізі ПДЧ (в НАТО).
     Щодо інформвійни. Офіційне РФ-радійо «ква-ква-Москва» працює без вихідних. Свіже «ква» – вякання щодо планів України відсвяткувати наступного року 350-річчя Конотопської битви. Крутять у носі Росії, бачите, ці плани.

«У Росії висловили чергове “фе” Україні»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/6/10/77305.htm

«Комментарий Департамента информации и печати МИД России в связи с вопросом российских СМИ о планах празднования на Украине 350-летия Конотопской битвы»
http://www.ln.mid.ru/brp_4.nsf/sps/0DD0502FE86B5073C3257464003276A1

«У Огризка відповіли Росії, що свята – внутрішня справа»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/6/10/77317.htm

     Історія України (особливо у російській «редакції») – це історія суцільних поразок. Такою ми рідну історію переважно й знаємо. Тоді як маємо право і вітчизняні перемоги – знати та відзначати.

     Чому наступного року ми маємо люб’язно (і принизливо) відзначати лише помпезне «свято російської зброї» – трьохсотріччя Полтавської битви? От тут якраз і можна погодитись із українським главою держави, який пропонує зосередитися на відзначенні іншого ювілею – безпосередньо пов’язаного з Полтавською битвою та її наслідками для України, а саме – річниці трагедії у Батурині, коли російські окупаційні війська нещадно розправилися із тисячами наших земляків (в основному мирними жителями, оборонцями українських земель).

     У даній ситуації дійсно що – якщо росіянам дуже вже кортить і свербить щось відзначати «спільно», то чому б не відзначити у 2009 році й 350-річчя Конотопської битви, у якій гетьман Іван Виговський розгромив 100-тисячне добірне російське військо. А ще ))))))) – наступного року можна було б (також «спільно») відзначити й 390-ліття походу гетьмана Сагайдачного на Москву… )))))))

 
Конотопська битва в «Вікіпедії»

«Чому більше знали про конотопську відьму, аніж про Конотопську битву?» (Ю. Мицик: Росія замовчувала правду про Конотоп)

     Але то все – рік наступний. Саме ось ці дні у нас знаменні іншою дотичною – і показовою у європейському прагненні України – значущою датою. Договору славетного українського гетьмана Івана Мазепи зі шведським королем Карлом ХІІ – рівно 300 років. Договору, в результаті мудрого й правильного втілення якого Україна вже тоді утвердила б себе як незалежна держава західноєвропейського типу.

     На відзнаку цієї значущої дати – а відзнаки вона й справді варта – дозвольте вмістити цитатою доволі компактну й неупереджену статтю на цю тему – виклад колегою бесіди зі знаним істориком, професором, заст.директора Українського Інституту національної пам’яті Владиславом Верстюком:

http://www.ukrinform.com/ukr/order/?id=698603
«Він мріяв створити  на теренах України цивілізовану європейську державу»
(До 300-річчя від дня підписання договору гетьмана Івана Мазепи зі шведським королем Карлом ХІІ)

…далі »

Тра 18

Добре, звільнімося від стереотипів типу «Сєвєродонецьк – сепаратизм». Спробуємо поглянути на події в цьому регіоні дружелюбніше. Як у колі взаємоповажних співгромадян.

Отож, 17 травня. Луганськ. Завершилася триденна міжнародна науково-практична конференція, в якій взяли участь «9 государств, 27 городов и 49 учебных заведений». Прекрасно, співпраця наукової думки. Назва конференції – «Русский язык как фактор развития духовности в современной Украине». Чому б і ні, чому б і не фактор? Погоджуємось. Адже ж і організований цей поважний захід Луганською обласною радою разом із Центром міжкультурних комунікацій Луганського національного університету ім.Т.Шевченка, та ще й рамках II Міжнародного фестивалю «Великое русское слово» VI Форуму «Дни славянской письменности и культуры».

Цікавимось результатами даної науково-практичної роботи. А результат он який – «участники конференции приняли специальное обращение в адрес Совета Европы, Украинского Хельсинского союза по правам человека, Академии наук Украины, трех комитетов Верховной Рады Украины, Уполномоченного Верховной Рады Украины по правам человека и Министерства образования Украины в связи с участившимися фактами проявления агрессивного национализма в Украине».

Гаразд, не будемо присікуватися, може окасті науковці десь і накопали української агресивності. Може, з їхньої точки зору це якраз і є визначальним для «русского языка как фактора развития духовности в современной Украине». Шукаємо у тексті звернення кричущі приклади – у чому ж полягає агресивність?

«…это, в первую очередь выражается декларированием стремлений определенных политических сил к созданию моноэтнического государства, привелигированными будут считаться только те, кто “думает по-украински об украинской Украине“. В стране последовательно и настойчиво насаждается идея превосходства так называемой титульной нации над всеми другими населяющими нашу страну нациями и народностями».

Що ж, прикладів нема, але «наукові» декларації вражають. Лексика прям з часів «холодної війни» (яку росіяни ведуть і досі).
Епохальне звернення коментує один із науковців-співавторів – директор Українського філіалу Інституту країн СНД Володимир Корнілов:

«Между Россией и Украиной действует Большой договор о дружбе и сотрудничестве, где обе стороны, оба наши государства 10 лет назад взяли на себя обязательства на государственном уровне отказаться от политики национальной и языковой  ассимиляции. Как мы видим здесь, на территории Украины государство поступает вопреки своим обязательствам. И именно это не в последнюю очередь стало причиной того, что Россия поставила вопрос о непродлении договора о дружбе, срок которого заканчивается 1 апреля следующего года».

Володимир Корнілов стривожений тим, що в Україні «растет число людей, которые ассимилируются»:

«Если мы сравним результаты последней переписи населения с предпоследней, мы увидим, что значит число жителей Украины поменяли свою самоидентификацию национальную с русской на украинскую. Это  значительное падение – на несколько миллионов человек населения по сравнению с переписью 2001 года.
Понятное дело, что это результат политики ассимиляции, которая проводилась у нас и до 2004 года, а сейчас проводится с еще большей силой.
Часть населения в виду политики, которую ведет государство, может поменять свою идентичность, как национальную, так и языковую. Это как раз и вызывает тревогу целого ряда общественных организаций здесь на Украине и эта тревога уже зафиксирована и со стороны государства Россия
» – резюмував Корнілов.

Ну що ж, прапор в руки. Свобода слова ж! Тією ж мірою, що й у іншого науковця, який дає по-своєму ґрунтовний аналіз того, що відбувається і що очікує Україну в результаті отаких-от виключно «об’єктивних» і «мирних» заяв.

Стаття Ігора Радзієвського «Чи проіснує Україна до 2017 року?»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/5/14/75773.htm
Він теж аналізує:

«Хто має “щастя” стикатися з російськими ЗМІ, насамперед з електронними, як найвпливовішими, не може не помітити радикальної зміни тональності та змісту матеріалів, в яких йдеться про Україну. Вражає просто таки вал викривленої, негативно забарвленої, зманіпульованої інформації на малоросійську тематику.
Жодного випуску новин фактично не обходиться без плювка у бік України. Максимально використовується будь-який медіапривід. При цьому головним є принцип – чим більше брехні, негативу, приниження й образ, тим краще.
Інформаційна агресія набирає не лише обертів, але й сягає нових рівнів. Розпочато спецоперації у світовому медійному просторі зі спотворення міжнародного іміджу України.
Останній приклад – детективна історія з лялькою Адольфа Гітлера, яка стараннями російських спецслужб отримала гучний резонанс у провідних іноземних ЗМІ. Можна бути впевненим, що далі буде…
Дочекалися таки українці втілення у життя єльцинської заповіді росіянам: прокинувся зранку – згадай, що ти доброго зробив для України.
До речі, в Росії навіть і не приховують, що в них державна інформаційна політика в українському векторі єдина, системна та спланована. Діяльність засобів масової інформації усіх форм власності скоординована і спрямована на досягнення конкретних цілей та завдань, які формулюються у Кремлі.
А досягатимуть вони двоякої мети.
По-перше, втовкмачити у голови як населення російських теренів, так і світової спільноти, думку про те, що в Україні запанували антиросійські, фашизоїдні сили, підступні та безвідповідальні, схильні до жорстокості та авторитаризму, приборкання яких буде великим благом для людства.
Для цього реанімуються старі та формуються нові міфи і стереотипи, які провокують негативне сприйняття українців у Росії та світі.
По-друге, дестабілізувати ситуацію в Україні, живити проросійські, сепаратистські настрої в її східній та південно-східній частинах
».

Ну і так далі. Словом, інформвійну вже маємо, панове. І це стає все більш упертим фактом. На превеликий жаль…

Добре, не буду накручувати, а то ще й мене обізвуть агресивним націоналістом. Процитую ще разичок мудрощі все того ж луганського «науковця» Володимира Корнілова:

«В любом гражданском обществе любая проблема, которая это общество волнует, должна обсуждаться всеми институциями этого общества – от политических партий до общественных организаций, и, конечно, учеными. На этом зиждется гражданское обво.
Проблема в нашей стране заключается в том, что могут пройти сотни круглых столов экспертного сообщества, съездов, народ может высказывать свое мнение на референдумах, но власть (я сейчас не говорю о конкретной власти на Украине, эта проблема была и прежде) может просто не слышать, игнорировать голос общественности.
Вот это показатель, мягко говоря, неразвитости гражданского общества в нашей стране
».

Не знаю, що таке «гражданское обво», яке «зиждется» – може те, що «сторуко, стозево и обло», а може лише журналістська туговухість чи тугодрукість. Але шановній громадськості залишатися збоку та відмовчуватися, гадаю, чимдалі, тим удаватиметься все менше і менше. Інакше отому громадянському суспільству, чи демократії в Україні, чи й самій Україні таки доведеться відчути на власній шкурі глибинний зміст поняття «ГАПЛИК». Тьфу-тьфу…

http://ostro.org/shownews_ks.php?id=48721&lang=ru
http://pda.korrespondent.net/ukraine/events/464352
http://irtafax.com.ua/news/2008-05-16-89.html
http://www.rupor.info/news-obshhestvo/2008/05/16/sezd-v-severodonecke-sostoitsja-snova/

Тра 12

     Лискучі лохівські обгортки, прісний дипломатичний лак знову зідрано. З істерично-неврастенічними хрускотом. У гротескно-кноунівському виконанні містера “Кепки”.

     Росія не могла оминути привід відсвяткувати в Україні ще одне притягнуте за вуха “свайо” свято – 225-річчя чорноморського флоту РФ. Адже це ще один привід побряцати зброєю та полобіювати свої політичні інтереси!

     От і поїхали на свято «степсель» і «тарапунька» – загартований у дипломатичному чиновництві в.о. міністра оборони РФ Сердюков та неврівноважений істерик мер Лужков. Один про «планомерные переговорные процессы» торочить (врівноважує так би мовити), другий – рубає про «государственное право России на Севастополь» (кузькину мать показує).

     Цілі то у обох однакові – російський флот, як стратегічний рубіж укріпити і навічно у кримські береги вкарбувати. Навіщо? Закріпити панування РФ. Тільки от один «патіхоньку» сапає, а другий лопатою по спині – віддавайте Севастополь і Крим, бо ще й пів-України відчикрижимо!

     «Этот вопрос остался нерешенным, и мы его будем решать. Мы его будем решать в пользу тех государственных позиций и того государственного права, которое имеет Россия по отношению к своей военно-морской базе – Севастополю», – заявив кепково-блиский Лужков (шлемоблещущий Гектор) перед відкриттям концерту зірок російської естради на центральній площі Севастополя

     Як відповідь на подібне «лопатодромство», можна навести слова Кепчиного боса. 9 травня у Москві президент Росії Дмитро Медведєв прорік сакраментальні для Росії істини: «Надо очень серьезно относится к проявлениям терроризма, попыткам насаждения экстремизма и, в частности, пересмотру государственных границ и пренебрежению международным правом».

     От наше СБУ до таких побажань і дослухалось – шлагбаумнуло порушнику «Кепці» українські вояжі. В яких той розпатякує  про «державне право» Росії на сусідні держави. Про імперське право тобто.

     А Лужкову заборонили ж лише в’їжджати в Україну. Наїжджати на Україну цей дестабілізатор буде ще довго. Топтавсь і топтатись буде! «Ибо таковая есть сущность» невиліковної імперської шизофренії.

http://ua.proua.com/news/2008/05/11/140714.html
http://www.pravda.com.ua/news/2008/5/11/75569.htm
http://www.pravda.com.ua/news/2008/5/11/75575.htm
http://www.pravda.com.ua/news/2008/5/12/75594.htm
http://www.newsukraine.com.ua/news/108999/
 

Кві 13

Враження, що старі міфи починають нове життя вже буквально. Ідучи повз антинатівських мітингувальників у день приїзду в Київ Буша, порснув сміхом від дослівно наступного:

«Червоноармієць, гвинтівку тримай!
В натівця цілко стріляй!
»

На майдані тоді стирчали камуністи у коктейлі із агресивними соціалістами. Зрештою, посили регіоналів тієї ж «глибини» – взяти хоча б януковичеві співанки «Если бы парни всей земли…».

«Парни» впевнені у безпрограшній грі: не треба навіть розпинатися у хоча б більш-менш здоровоглуздих переконаннях, достатньо освіжати тільки підсвідомість аудиторії легкими натисками на старі-добрі кнопки, позабивані колись кілками у мізки кожного пост-«савєцкава чєлавєка». І вони спрацюють. Міфи совковії.

Печерний раша-ведмідь на легкі натискання вже не розмінюється. Він перейшов на грубі. Ще б пак, це ж треба Україні отак допекти Москву намірами втілити найбільші холодно-воєнні страхи Росії – безбуферно сусідувати із одвічним ворогом Європою, а з нею й Штатами. Це ж оживають кошмарні сни російських бункер-генералів, які досі ведуть безкінечну «борьбу до победного конца». На чолі з Путіним у касці.   

А буфера все нахабніють. Особливо найбільший буферок-фраєрок. Мало того, що ця донедавна безропотна територійка із беззаперечно російської СФЕРИ ВПЛИВУ оголосила себе «д-д-державою Україна» (тоді подумали – хай потішиться наївна), так тепер ця територійка лізе на дах нахабства – хоче не просто вивести себе зі статусу буфера, а ще й цілковито європеїзуватися. Сховавшись при цьому під парасольку європейської системи колективної безпеки. Віддавшись «злейшему врагу» і ставши таким чином частиною ворожого табору. Ґвалт!

Як тут не вийти із себе навіть залізному феліксівцю Путіну? Як не помутніти думками і не посмердіти словами? А хто б сумнівався в тому, що Україна для Путіна навіть не держава, а так – випадковий шмат «сопредельных территорий»? Буфер-прокладка, що вислизає з-поміж ніг. Тому й нічого дивного нема у намірах Росії, розірвавши цю прокладку надвоє, хоча б ще сухою (південно-східно-регіонною) її частиною прикрити свою голизну. Це цілком логічна реакція раша-сусіда. Не виходить цілий «олвейс», хоча б половинкою собі дупу прикриють. Від Грузії он взагалі – зможуть прикритися лише тонюсінькими буфер-прокладочками Абхазією та Південною Осетією.

Таким чином, для України загроза й справді втратити свою територіальну цілісність звучить як ніколи реально за роки незалежності. Нині Росія має для цього дубове підґрунтя («дубове», бо замішане на раша-амбіціях, комплексах холодної війни, ведмежих печерно-бункерних страхах та доктринах геополітичного впливу).

Відтак і звучить цілком логічно заява МЗС України щодо відверто антиукраїнських дії Росії з вимогою припинити практику погроз:  

http://www.pravda.com.ua/news/2008/4/12/74561.htm
«Україна вимагає від Росії припинити погрози»

І як серм’яжна правда, сприймаються гіркі слова заяви:
«У такій ситуації стає дедалі очевиднішим, що євроатлантичний вибір України – єдиний спосіб гарантувати безпеку нашої держави. Отже, Україні належить якнайшвидше інтегруватися до НАТО як основи системи колективної безпеки».

Біс. Дограєшся, Росіє!

Якщо дивитися реалістично, версію вдалого розколу Росією України можна однак розглядати усього лиш як версію. Реальністю буде інше – постійний і безперервний дестабілізаційний вплив Росії на Україну, розбалансовуючий тиск. Не житиметься, словом, нам спокійно з отаким сусідом!

Мало того, що свої «два українці – три гетьмани» згоди не доходять, та ще й Росія олію до вогню відрами литиме. Чи то пак, нафту. З труби до дуп політикам.

Он німців із французами Путін трубою таки надресирував щодо українського ПДЧ. Особливо німців, яких через свою кадебістську дойч-спеціалізацію знає, як облуплених. Фрау Меркель залякав мало не до утробних страхів.  

Але є й спільний для всіх самозаспокоєних європейців острах – боязнь нестабільності, розбалансованості та непрогнозованості. А такою якраз і постає перед брюссельські очі Україна. Як же план дій щодо членства давати такій розгойданій державі? От стабілізуєтесь – передовсім політично. А саме цю тему й Раша просікла хитренько. І тому ніколи не дасть Україні стабілізуватися та солідаризуватися. Політично якнайперше. Хто ж, як не Росія, здатен (і кровно зацікавлений) українську нестабільність зробити ВІЧНОЮ!

Таким чином, пресловута «рука Москви» стане для України не міфічною страшилкою, а повсякденною реальністю, постійним і безперервним зубним болем. Готуймось до борні, панове, інакше ми – раби Москви…

 
                                                                                             Надпис на плакаті – “Киев – русский город”

P.S.
Факти відомі, але нехай хоча б лінково стирчать нагадуванням:
http://ua.pravda.com.ua/news/2008/4/7/74230.htm
http://www.unian.net/ukr/news/news-245485.html
В.Путін: “Ты же понимаешь, Джордж, что Украина – это даже не государство! Что такое Украина? Часть ее территорий – это Восточная Европа, а часть, и значительная, подарена нами!”

http://gazeta.ru/politics/2008/04/01_a_2683292.shtml  ;
http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/47f27f7800995/
Н.Вітренко: «”нужно не договариваться, а идти в наступление”, в частности, “колоть страну пополам” и делать “антиоранжевый блок”».

Кві 01

Огроменно пндравильним вважаю недавній месидж міністра оборони. Саме отаким-от стьобом і слід підкреслювати абсурдність наїздів Путіна – отого, що в касці з башти танка весь час погрозливо гундосить у бік України.

«Єхануров обіцяє не наводити на Росію ракети»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/31/73893.htm

Заява номер раз: «Яка б не була політична доцільність, Україна ніколи не направить свої ракети на Росію».
Провоката номер два: «Я не думаю, що з боку Російської Федерації буде якась загроза національній безпеці. Я цього не припускаю».

Щодо першої цитати: як може не розчулити її миролюбність? Оцініть, наприклад, лобову раша-егоцентричну путінську агресивність: «Мы будем вынуждены перенацеливать наши ракеты на объекты, которые мы считаем угрожают нашей национальной безопасности». А ми заспокоюємо росіянтів, ба навіть клянемося в несхибності історично сформованого ставлення до колишнього, нині зіпсованого «побратима». Який робить протилежні обіцянки – що він не стримається і переведе нас у категорію ворога. Бо не такі ми стаємо, як тому сусідові хоцця. Ну що ж, його діло хотіти будь що своє, а наша справа – хазяйнувати у своїй державі.

Словом, гарна заявочка. Єханурову респект. Тут тобі й іронія (мовляв, ми не такі западлисти, як рашівці) , і докір Росії (якою керують політичні гормони), і натяк, що й ми не беззубі та небеззбройні.

Це вже інше питання, що Росію такі «контрпіарні» заяви аніскільки не цікавлять і не лякають, лише дразнять. Головне інше – демонстрація нашої здатності до адекватного спілкування на рівних. А то Росія нахабно нависає, як самовпевнений здоровань над хиляком. І диктує та повчає тіко…

А тут отакі собі іронічні заявочки, як цитата №2: а ми от вступимо в НАТО – і нічогісінько ви нам за це не зробите. Окрім цілковито неадекватних і дубових опосередкованих помстних присікувань та наїздів.
  
Так тримати! Й це буде якраз по-українськи (хоч і вустами екс-бурята) – із життєствердним гумором, позитивістською іронією та присутністю духу. Будьмо!  

Бер 17

«РосУкрЕнерго» брудний зівсебічно. Хто б сумнівався!
Лідер правих сил Росії Борис Нємцов помахав сморідною Путінською шкарпеткою чотирирічної давності. Сміливо! А чому раніше було лячно?

http://unian.net/ukr/news/news-241433.html
«Нємцов розказав про супер-аферу друзів Путіна з “РосУкрЕнерго”»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/17/73160.htm

Чи може й справді у нинішній тоталітарній Росії такі відверті афери – на 2,4 млрд євро – можуть не мати розголосу так довго? У будь-якому разі, містичні ініціали ВВП перестають впливати гіпнотично-ступорно, втрачаючи свою страхополошну сутність. І скоро на аукціоні підкилимового смороду можуть з’явитися цілі лантухи інтимних шмоток путінських прихвоснів (щоправда, автори секондхенд-лотів, на відміну від нинішнього випадку, діятимуть переважно анонімно). Затуляйте носи, панове, – сусідські політрейтузи не менш відразні, аніж вітчизняні.