Чер 12

У тактиці кнута та пряника відбувся дружній обмін пряників.

ПЕРШИЙ ПРЯНИК – український. Громадськість у шоці: за компанію із зіркою Євробачення-2008 Кароліною Куєк прийняв «на грудь» звання народного артиста України й її опікун Філіп Кіркоров. Сердючці – нічо, а оцим-от – двічі?! Тоді ж було (нібито) «Раша, гудбай!». А зараз – наче здрасьті?

Ні. Зараз – піарно-значущий контекст! Євробачення для України – лакмус євроінтеграції. Росія ж веде жорстку війну проти нашої держави з тим, аби було навпаки. Тому засвідчити, що ми шануємо тих, хто робить для України не пакості, а добро – архіважливо. 

А те, що кандидати на гарантові пряники аж ніяк не ідеальні – неважлива дрібниця. Відомо ж бо: у політичному сенсі герої Євробачення-2008 зовсім не білі й не пухнасті. Кароліна свого часу промишляла зіркою прокучмівських агітконцертів, Кіркоров увійшов в українську політісторію – разом зі своїм хмелелюбним батечком – як януковицька підспівка. Словом, на лексиконі помаранчефільних часів – антиподи Майдану.

І причини, з яких Кіркор допомагав Ані Лорак – аж ніяк не українолюбні. У даному разі просто збіглися особисті (в т.ч. помстні) прагнення Бедросовича із прагненням України щодо результатів виступу на Євробаченні. Він і в переможному ражі махав там не українським, а своїм – російським прапором.

До речі, щодо збігу особистого з державним – у нас це ж типові реалії! Адже, хоч що-небудь для України повальною більшістю політиків робиться ЛИШЕ У РАЗІ ЩАСЛИВОГО ЗБІГУ ОБСТАВИН – коли їхні приватні чи партійні інтереси збігаються з інтересами України. В іншому разі – Україні дзуськи! Отак – на дзуськах – країна і живе. Ми з вами себто.

Таким чином, дане нагородження було вивержене у противагу нинішній накомандувано нищівній російській інформполітиці. «У пику» агресивним ворогам української євроінтеграції.

http://www.pravda.com.ua/news/2008/5/30/76763.htm
«Повний звіздєц. Ющенко дав Кіркорову “народного артиста України”. ФОТО»
http://tabloid.pravda.com.ua/photos/483fd7ebbaaaa/
«Ющенко Сердючці не дав, а Лорак і Кіркорова не забув»

А ось зара вистрілив і ДРУГИЙ ПРЯНИК – вже з російського боку.

http://ukrinform-korr.livejournal.com/38850.html 
«Президент России удостоил Леонида Грача Ордена Дружбы»

«Народный депутат Украины Леонид Грач Указом президента России награжден Орденом Дружбы «за большой вклад в укрепление дружбы и сотрудничества  между Российской Федерацией и Украиной».

До речі, цікавенне формулювання там було: «Леонид Грач, в свою очередь, отметил высокие заслуги посла РФ в укреплении российско-украинских отношений, в частности «в Крымском направлении» и вручил ему Герб Крыма с дарственной надписью «Во имя и во славу России – В.Черномырдину».

Оце формулювання – дружба «в крымском направлении» – дуже і дуже тривожне, вважаю. І ше завважте особистість нагородженого: Грач-мен – ярий комуніст і той же «агресивний ворог української євроінтеграції».

Гадаю, досить несолодким буде післясмак подібних солодощів, що йдуть з боку Росії. Бо з подвійним дном вони – нещирі і як завжди по-російськи підступні.

Але, в будь-якому разі, нехай буде побільше – і кіркоровоподібних миротворчих вчинків, і вдячних порухів з боку обох держав.

Отака-от у нас – дисонансна гармонія.

 

Чер 12

     Мильна опера «Дружба-2» ітиме, вочевидь, без антрактів. З боку Росії таке «оперування» є, по-суті, інформаційною війною. І не тільки інформаційною. Приклади тому – останні повідомлення про допрофілюваня та нарощування ударної міці військової бази ВПС Росії під Таганрогом – нового антинатовського форпосту перед носом в України та Грузії, а також ударного аргументу в перспективному вирішенні «кримського питання». Ну, але на разі хай то буде головним болем всіляких генералів, ми то беремо лиш до уваги. Позаяк обіцяла ж Росія «адекватные меры» у розрізі ПДЧ (в НАТО).
     Щодо інформвійни. Офіційне РФ-радійо «ква-ква-Москва» працює без вихідних. Свіже «ква» – вякання щодо планів України відсвяткувати наступного року 350-річчя Конотопської битви. Крутять у носі Росії, бачите, ці плани.

«У Росії висловили чергове “фе” Україні»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/6/10/77305.htm

«Комментарий Департамента информации и печати МИД России в связи с вопросом российских СМИ о планах празднования на Украине 350-летия Конотопской битвы»
http://www.ln.mid.ru/brp_4.nsf/sps/0DD0502FE86B5073C3257464003276A1

«У Огризка відповіли Росії, що свята – внутрішня справа»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/6/10/77317.htm

     Історія України (особливо у російській «редакції») – це історія суцільних поразок. Такою ми рідну історію переважно й знаємо. Тоді як маємо право і вітчизняні перемоги – знати та відзначати.

     Чому наступного року ми маємо люб’язно (і принизливо) відзначати лише помпезне «свято російської зброї» – трьохсотріччя Полтавської битви? От тут якраз і можна погодитись із українським главою держави, який пропонує зосередитися на відзначенні іншого ювілею – безпосередньо пов’язаного з Полтавською битвою та її наслідками для України, а саме – річниці трагедії у Батурині, коли російські окупаційні війська нещадно розправилися із тисячами наших земляків (в основному мирними жителями, оборонцями українських земель).

     У даній ситуації дійсно що – якщо росіянам дуже вже кортить і свербить щось відзначати «спільно», то чому б не відзначити у 2009 році й 350-річчя Конотопської битви, у якій гетьман Іван Виговський розгромив 100-тисячне добірне російське військо. А ще ))))))) – наступного року можна було б (також «спільно») відзначити й 390-ліття походу гетьмана Сагайдачного на Москву… )))))))

 
Конотопська битва в «Вікіпедії»

«Чому більше знали про конотопську відьму, аніж про Конотопську битву?» (Ю. Мицик: Росія замовчувала правду про Конотоп)

     Але то все – рік наступний. Саме ось ці дні у нас знаменні іншою дотичною – і показовою у європейському прагненні України – значущою датою. Договору славетного українського гетьмана Івана Мазепи зі шведським королем Карлом ХІІ – рівно 300 років. Договору, в результаті мудрого й правильного втілення якого Україна вже тоді утвердила б себе як незалежна держава західноєвропейського типу.

     На відзнаку цієї значущої дати – а відзнаки вона й справді варта – дозвольте вмістити цитатою доволі компактну й неупереджену статтю на цю тему – виклад колегою бесіди зі знаним істориком, професором, заст.директора Українського Інституту національної пам’яті Владиславом Верстюком:

http://www.ukrinform.com/ukr/order/?id=698603
«Він мріяв створити  на теренах України цивілізовану європейську державу»
(До 300-річчя від дня підписання договору гетьмана Івана Мазепи зі шведським королем Карлом ХІІ)

…далі »

Тра 30

Здається, політичні товстопузи доклигують до конструктиву. В одному з напрямків. Хоч і ситуативно, але поєдинковий, дуельний кодекс честі починає вимальовуватися.

Суботній, 31-травневий поєдинок Гелетея з Шуфричем тягне на хіт сезону. Нарешті хоч два політики додумалися побути не лише політичними повіями, а ще й оригінальними шоуменами. Хоча й із клоунським ухилом, але ж – мужжиками.

Взагалі, суто фізичні публічні дуелі не менш публічних політиків – джерело неміряних заробітків у царині видовищної індустрії. Якби подібні мордобої між відомими політ-фейсами були налагоджені на найбільших стадіонах чи хоча б у столичному Палаці спорту, на одних білетах можна було б заробляти стільки, що вистачило б на виплату по всіх совіцьких ощадбанківських книжках.

Раніше я вже був «плакався» на цю тему:
«Луценко–Черновецький. Два герої одного ляпаса. До бар’єру, панове, до бар’єру!»
Тоді назрівало змагання з бігу, та забракло ґоґорливому Луценкові здорового авантюризму. Нині, здається, не забракло. Коса Шуфричевої півникової запальності найшла на Гелетеїв камінь силового, охоронницького ґонору.
І це все вибухне на рингу! Як не радіти конструктиву?! 
 

http://www.pravda.com.ua/news/2008/5/30/76762.htm
«Гелетей: Шуфрич буде “бігати по килиму”, за “тріскотню” треба відповідати»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/5/30/76783.htm
«Шуфрич і Гелетей ніяк не визначаться, як краще набити одне одному пику»

Тра 29

Коли одностайність, все йде, як по маслу. Он північні сусіди – яку масну ротацію слуг відпомпезували. Пестливо погладжуючи спецекземпляр конституції, головний інавгурант імперії чесно пообіцяв “защищать суверенитет и независимость, безопасность и целостность государства, верно служить народу”. Уряд чемненько саморозпустився, сторуко саморозчепірившись для обіймів довкола торса нового прем’єра Путіна. Красота! Стереозвуччя тандемократії.

Українські ж політсмикання – скрипучі та скребкі, хоч жорстко підпорядковані тим самим трепетним мріям – ублажити Пересопницьке євангеліє хтивою рукою саме “своєї людини”. Допоки ж “свої люди” понадривали руці у смиканні головного стратегічного ресурсу – першого крісла стольного града. Хляпко напорскавши брудом на все “несвоє”, оббрьохавшись у багнюці й самі, наскородивши алергію у киян-бюлетнесовів.

Верескливі агітанти дістали були навіть мою 6-літню доньку, котра нап’яла з отого усього: “Нехай краще буде Льоня-Космос. Він хоч прикольніший”.

От і виборці – взяли й прикололися  так само. Повернувши Київ на звичні орбіти. Льоніни. А сотні мільйонів долярів, убабахані на піяр, кульки та календарики, безслідно розчиняться у космічному вакуумі. Отакі-от ульоти… Влетіли й пролетіли: що 71 номінант бюлетеня-простирадла – кандидати на мерососа, що 36 партійних ресурсосмоктних угрупувань. З них лиш одиниці повернуть втрачене на виборчій лабуді.

А виборців столичних масакрувати, як це роблять багацько хто, вважаю зайвим. Хоч і натицяні виборчі скриньки найщедріше бабцьолицими бюлетенями, на яких хрестики навпроти прізвища рятівника-благодетеля вимусолені натруджено-зморщеними, тремтячими дланями, пенсіянти були принаймні щирими. Попри гречане припорошення. Їм і справді небагато треба. Але й на це «небагато» далеко не кожен гинтелехтуальний обіцяльник здатен. І для цього не треба бути навіть розумним, сильним чи красивим.

А молодіжний виборчий запал, чи сумлінність затурканих середньовіких трударів самі ж політики своїм пихатим чубленням і струїли, набриднувши донесхочу своїми егоїстичними війнами, пересварками та корисливим взаємотопленням. От посіяне й пожали.

Що не минеться з перегонів? Всіляке сміття та наклейки Київ зішкребе… Лишиться неприємний осад, приколи й анекдоти на згадку (що приємніше). Додасться розчарування – передовсім у так званій «демкоаліції».

Як на мене, показовим був агітлозунг одного із білбордів Омельченка: «Київ знає свого мера!». Вийшло, ніби пророче. Але цимус того вислову – у його «другому» значенні. Адже даний вислів є переспівом відомої примовки «Собака знає свого хазяїна!». То яка може бути любов до киян у авторів таких-от «афоризмів», коли з киянами (взагалі – з людьми, з громадськістю) вони поводяться, як професор Павлов зі своїми піддослідними песиками? Рефлекси виробляють. У такому разі, у включених до рангу «собачок» виробиться лише один рефлекс – відторгнення.

Ще в однієї команди – у ляльок-маріонеток олігарха Іванова, котра зветься «Громадський актив Києва» однією із агіткричалок було: «Сміття на вулицях, бо сміття в політиці. Очистимо Київ від політичного бруду!». Воно звичайно ж приємно, коли смітник прагне очистити довкілля від самого себе, а кавалок бруду – від цілої купи собі подібної консистенції.

Але ж – не вийде! Позаяк, хто із нинішніх політномінантів не посів би столичний престол, корупція НІКУДИ не зникне. Вона лише трохи перезабарвить свою хамелеонну шкірку. То може й справді, хай даунуваті барви й лишаться, їх хоч виразніше видно…

Ще один лакмусовий папірець нинішніх виборів підказує забарвленість наступних президентських. Це чорнопіарність та відвертий цинізм. Серед «найцнотливіших» нинішніх «чорнух» був телекліп – нібито передбачення Нострадамуса щодо «Дами», виворіт відомого ще з парламентських виборів телеролика. У чорнушному подали: «Даму, яку на престол ви обрали, скине народ. Чума смердіть вже не буде».

Більш виразним «чорнилом» став підготовлений структурами мадонни Кільчицької випуск фальшивих «Вечірніх вістей». Похляпали жовчі у нім предостатньо.

Але якнайбільш меркантильного приземлення, повноформатного політтехнологічного отупіння досягнено на цих виборах «Вавілонами» та іншими «світлофорами», запозиченими у лінивих росіянтів, у котрих виборчі «рыла» вже звично проходять подібними «Калашными рядами».

http://pravda.com.ua/news/2008/5/19/75987.htm
«Росіяни влаштували на київських виборах “Вавілон”»

Навряд чи СБУ відкопає причетність Віктора Медведчука до замовлення виборчої схеми «Вавілон», але те, що у банальних торгах за голоси ми деградували мало не до рівня нардепів із Верховної Ради – то майже факт.

Тому, шановні кияни, а також всі, хто вчиться на їхньому гіркому досвіді, – із Очерновеченням вас!

Ілюстрації із фальшивих “Вечірніх вістей”:
 

Тра 18

Добре, звільнімося від стереотипів типу «Сєвєродонецьк – сепаратизм». Спробуємо поглянути на події в цьому регіоні дружелюбніше. Як у колі взаємоповажних співгромадян.

Отож, 17 травня. Луганськ. Завершилася триденна міжнародна науково-практична конференція, в якій взяли участь «9 государств, 27 городов и 49 учебных заведений». Прекрасно, співпраця наукової думки. Назва конференції – «Русский язык как фактор развития духовности в современной Украине». Чому б і ні, чому б і не фактор? Погоджуємось. Адже ж і організований цей поважний захід Луганською обласною радою разом із Центром міжкультурних комунікацій Луганського національного університету ім.Т.Шевченка, та ще й рамках II Міжнародного фестивалю «Великое русское слово» VI Форуму «Дни славянской письменности и культуры».

Цікавимось результатами даної науково-практичної роботи. А результат он який – «участники конференции приняли специальное обращение в адрес Совета Европы, Украинского Хельсинского союза по правам человека, Академии наук Украины, трех комитетов Верховной Рады Украины, Уполномоченного Верховной Рады Украины по правам человека и Министерства образования Украины в связи с участившимися фактами проявления агрессивного национализма в Украине».

Гаразд, не будемо присікуватися, може окасті науковці десь і накопали української агресивності. Може, з їхньої точки зору це якраз і є визначальним для «русского языка как фактора развития духовности в современной Украине». Шукаємо у тексті звернення кричущі приклади – у чому ж полягає агресивність?

«…это, в первую очередь выражается декларированием стремлений определенных политических сил к созданию моноэтнического государства, привелигированными будут считаться только те, кто “думает по-украински об украинской Украине“. В стране последовательно и настойчиво насаждается идея превосходства так называемой титульной нации над всеми другими населяющими нашу страну нациями и народностями».

Що ж, прикладів нема, але «наукові» декларації вражають. Лексика прям з часів «холодної війни» (яку росіяни ведуть і досі).
Епохальне звернення коментує один із науковців-співавторів – директор Українського філіалу Інституту країн СНД Володимир Корнілов:

«Между Россией и Украиной действует Большой договор о дружбе и сотрудничестве, где обе стороны, оба наши государства 10 лет назад взяли на себя обязательства на государственном уровне отказаться от политики национальной и языковой  ассимиляции. Как мы видим здесь, на территории Украины государство поступает вопреки своим обязательствам. И именно это не в последнюю очередь стало причиной того, что Россия поставила вопрос о непродлении договора о дружбе, срок которого заканчивается 1 апреля следующего года».

Володимир Корнілов стривожений тим, що в Україні «растет число людей, которые ассимилируются»:

«Если мы сравним результаты последней переписи населения с предпоследней, мы увидим, что значит число жителей Украины поменяли свою самоидентификацию национальную с русской на украинскую. Это  значительное падение – на несколько миллионов человек населения по сравнению с переписью 2001 года.
Понятное дело, что это результат политики ассимиляции, которая проводилась у нас и до 2004 года, а сейчас проводится с еще большей силой.
Часть населения в виду политики, которую ведет государство, может поменять свою идентичность, как национальную, так и языковую. Это как раз и вызывает тревогу целого ряда общественных организаций здесь на Украине и эта тревога уже зафиксирована и со стороны государства Россия
» – резюмував Корнілов.

Ну що ж, прапор в руки. Свобода слова ж! Тією ж мірою, що й у іншого науковця, який дає по-своєму ґрунтовний аналіз того, що відбувається і що очікує Україну в результаті отаких-от виключно «об’єктивних» і «мирних» заяв.

Стаття Ігора Радзієвського «Чи проіснує Україна до 2017 року?»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/5/14/75773.htm
Він теж аналізує:

«Хто має “щастя” стикатися з російськими ЗМІ, насамперед з електронними, як найвпливовішими, не може не помітити радикальної зміни тональності та змісту матеріалів, в яких йдеться про Україну. Вражає просто таки вал викривленої, негативно забарвленої, зманіпульованої інформації на малоросійську тематику.
Жодного випуску новин фактично не обходиться без плювка у бік України. Максимально використовується будь-який медіапривід. При цьому головним є принцип – чим більше брехні, негативу, приниження й образ, тим краще.
Інформаційна агресія набирає не лише обертів, але й сягає нових рівнів. Розпочато спецоперації у світовому медійному просторі зі спотворення міжнародного іміджу України.
Останній приклад – детективна історія з лялькою Адольфа Гітлера, яка стараннями російських спецслужб отримала гучний резонанс у провідних іноземних ЗМІ. Можна бути впевненим, що далі буде…
Дочекалися таки українці втілення у життя єльцинської заповіді росіянам: прокинувся зранку – згадай, що ти доброго зробив для України.
До речі, в Росії навіть і не приховують, що в них державна інформаційна політика в українському векторі єдина, системна та спланована. Діяльність засобів масової інформації усіх форм власності скоординована і спрямована на досягнення конкретних цілей та завдань, які формулюються у Кремлі.
А досягатимуть вони двоякої мети.
По-перше, втовкмачити у голови як населення російських теренів, так і світової спільноти, думку про те, що в Україні запанували антиросійські, фашизоїдні сили, підступні та безвідповідальні, схильні до жорстокості та авторитаризму, приборкання яких буде великим благом для людства.
Для цього реанімуються старі та формуються нові міфи і стереотипи, які провокують негативне сприйняття українців у Росії та світі.
По-друге, дестабілізувати ситуацію в Україні, живити проросійські, сепаратистські настрої в її східній та південно-східній частинах
».

Ну і так далі. Словом, інформвійну вже маємо, панове. І це стає все більш упертим фактом. На превеликий жаль…

Добре, не буду накручувати, а то ще й мене обізвуть агресивним націоналістом. Процитую ще разичок мудрощі все того ж луганського «науковця» Володимира Корнілова:

«В любом гражданском обществе любая проблема, которая это общество волнует, должна обсуждаться всеми институциями этого общества – от политических партий до общественных организаций, и, конечно, учеными. На этом зиждется гражданское обво.
Проблема в нашей стране заключается в том, что могут пройти сотни круглых столов экспертного сообщества, съездов, народ может высказывать свое мнение на референдумах, но власть (я сейчас не говорю о конкретной власти на Украине, эта проблема была и прежде) может просто не слышать, игнорировать голос общественности.
Вот это показатель, мягко говоря, неразвитости гражданского общества в нашей стране
».

Не знаю, що таке «гражданское обво», яке «зиждется» – може те, що «сторуко, стозево и обло», а може лише журналістська туговухість чи тугодрукість. Але шановній громадськості залишатися збоку та відмовчуватися, гадаю, чимдалі, тим удаватиметься все менше і менше. Інакше отому громадянському суспільству, чи демократії в Україні, чи й самій Україні таки доведеться відчути на власній шкурі глибинний зміст поняття «ГАПЛИК». Тьфу-тьфу…

http://ostro.org/shownews_ks.php?id=48721&lang=ru
http://pda.korrespondent.net/ukraine/events/464352
http://irtafax.com.ua/news/2008-05-16-89.html
http://www.rupor.info/news-obshhestvo/2008/05/16/sezd-v-severodonecke-sostoitsja-snova/

Кві 13

Враження, що старі міфи починають нове життя вже буквально. Ідучи повз антинатівських мітингувальників у день приїзду в Київ Буша, порснув сміхом від дослівно наступного:

«Червоноармієць, гвинтівку тримай!
В натівця цілко стріляй!
»

На майдані тоді стирчали камуністи у коктейлі із агресивними соціалістами. Зрештою, посили регіоналів тієї ж «глибини» – взяти хоча б януковичеві співанки «Если бы парни всей земли…».

«Парни» впевнені у безпрограшній грі: не треба навіть розпинатися у хоча б більш-менш здоровоглуздих переконаннях, достатньо освіжати тільки підсвідомість аудиторії легкими натисками на старі-добрі кнопки, позабивані колись кілками у мізки кожного пост-«савєцкава чєлавєка». І вони спрацюють. Міфи совковії.

Печерний раша-ведмідь на легкі натискання вже не розмінюється. Він перейшов на грубі. Ще б пак, це ж треба Україні отак допекти Москву намірами втілити найбільші холодно-воєнні страхи Росії – безбуферно сусідувати із одвічним ворогом Європою, а з нею й Штатами. Це ж оживають кошмарні сни російських бункер-генералів, які досі ведуть безкінечну «борьбу до победного конца». На чолі з Путіним у касці.   

А буфера все нахабніють. Особливо найбільший буферок-фраєрок. Мало того, що ця донедавна безропотна територійка із беззаперечно російської СФЕРИ ВПЛИВУ оголосила себе «д-д-державою Україна» (тоді подумали – хай потішиться наївна), так тепер ця територійка лізе на дах нахабства – хоче не просто вивести себе зі статусу буфера, а ще й цілковито європеїзуватися. Сховавшись при цьому під парасольку європейської системи колективної безпеки. Віддавшись «злейшему врагу» і ставши таким чином частиною ворожого табору. Ґвалт!

Як тут не вийти із себе навіть залізному феліксівцю Путіну? Як не помутніти думками і не посмердіти словами? А хто б сумнівався в тому, що Україна для Путіна навіть не держава, а так – випадковий шмат «сопредельных территорий»? Буфер-прокладка, що вислизає з-поміж ніг. Тому й нічого дивного нема у намірах Росії, розірвавши цю прокладку надвоє, хоча б ще сухою (південно-східно-регіонною) її частиною прикрити свою голизну. Це цілком логічна реакція раша-сусіда. Не виходить цілий «олвейс», хоча б половинкою собі дупу прикриють. Від Грузії он взагалі – зможуть прикритися лише тонюсінькими буфер-прокладочками Абхазією та Південною Осетією.

Таким чином, для України загроза й справді втратити свою територіальну цілісність звучить як ніколи реально за роки незалежності. Нині Росія має для цього дубове підґрунтя («дубове», бо замішане на раша-амбіціях, комплексах холодної війни, ведмежих печерно-бункерних страхах та доктринах геополітичного впливу).

Відтак і звучить цілком логічно заява МЗС України щодо відверто антиукраїнських дії Росії з вимогою припинити практику погроз:  

http://www.pravda.com.ua/news/2008/4/12/74561.htm
«Україна вимагає від Росії припинити погрози»

І як серм’яжна правда, сприймаються гіркі слова заяви:
«У такій ситуації стає дедалі очевиднішим, що євроатлантичний вибір України – єдиний спосіб гарантувати безпеку нашої держави. Отже, Україні належить якнайшвидше інтегруватися до НАТО як основи системи колективної безпеки».

Біс. Дограєшся, Росіє!

Якщо дивитися реалістично, версію вдалого розколу Росією України можна однак розглядати усього лиш як версію. Реальністю буде інше – постійний і безперервний дестабілізаційний вплив Росії на Україну, розбалансовуючий тиск. Не житиметься, словом, нам спокійно з отаким сусідом!

Мало того, що свої «два українці – три гетьмани» згоди не доходять, та ще й Росія олію до вогню відрами литиме. Чи то пак, нафту. З труби до дуп політикам.

Он німців із французами Путін трубою таки надресирував щодо українського ПДЧ. Особливо німців, яких через свою кадебістську дойч-спеціалізацію знає, як облуплених. Фрау Меркель залякав мало не до утробних страхів.  

Але є й спільний для всіх самозаспокоєних європейців острах – боязнь нестабільності, розбалансованості та непрогнозованості. А такою якраз і постає перед брюссельські очі Україна. Як же план дій щодо членства давати такій розгойданій державі? От стабілізуєтесь – передовсім політично. А саме цю тему й Раша просікла хитренько. І тому ніколи не дасть Україні стабілізуватися та солідаризуватися. Політично якнайперше. Хто ж, як не Росія, здатен (і кровно зацікавлений) українську нестабільність зробити ВІЧНОЮ!

Таким чином, пресловута «рука Москви» стане для України не міфічною страшилкою, а повсякденною реальністю, постійним і безперервним зубним болем. Готуймось до борні, панове, інакше ми – раби Москви…

 
                                                                                             Надпис на плакаті – “Киев – русский город”

P.S.
Факти відомі, але нехай хоча б лінково стирчать нагадуванням:
http://ua.pravda.com.ua/news/2008/4/7/74230.htm
http://www.unian.net/ukr/news/news-245485.html
В.Путін: “Ты же понимаешь, Джордж, что Украина – это даже не государство! Что такое Украина? Часть ее территорий – это Восточная Европа, а часть, и значительная, подарена нами!”

http://gazeta.ru/politics/2008/04/01_a_2683292.shtml  ;
http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/47f27f7800995/
Н.Вітренко: «”нужно не договариваться, а идти в наступление”, в частности, “колоть страну пополам” и делать “антиоранжевый блок”».

Бер 29

Звершилось! Стартонули на теренах засмиканої столиці передвиборчі перег-г-гони.

Головний стартонавт – Леонід Черновецький. Головний стартодром – Козине болото (Майдан Незалежності та прилеглий Хрещатик). Вже зранку центром Києва пішла бронетехніка групи підтримки. Вихлоп, гуркіт, мегафони і фафакання: колонами газували жигулятори, джипери (і навіть мотобайкери) Сандея Аделаджі. Аби ніхто не сумнівався, на кожній з залізяк майоріли горді прапори – «Посольство Боже». Боже, як ефектно! Видовище відразу ж спонукає згадати про виборчий бюлетень.

ВІН сказав – поїхали, і змахнув сльозу… Проте розчуленістю у Льониних рядах навіть не пахне. Сьогоднішній день показовий ще й тим, що Льонич задав доволі жорстку, чорнопіарну тональність агітації.

У центрі міста кіпами роздавали цілковито спохаблену подобу колись доброї газети «Вечірній Київ» – свіжий випуск від 29 березня. Нині це всуціль чорний листок Черновецького. Він со-товариші випендрений героями-красавцамі, опоненти – гротескними карикатурами у стилі Кукриніксів часів холодної війни. Супровідні тексти не менш мерські: Кличко – підтриманець гомосексуалістів і трансвеститів. І самі лідери опонентів – недоумки або ж виродки (це вже резюмує Істерена Кільчицька). 

Клоун смішний, допоки не ображений. В іншому разі – бійтеся злого клоуна! Тим більше – владного масштабно.

 

Бер 28

Лайном – епатажно, але чи дієво? Аж ніяк. Хіба що показово, та й то лише в сенсі правильності вектора. Оскільки не чиновники нас мають макати, а ми їх. Низи, суспільство, громадськість многоликая. Поки що навпаки відбувається: змішують – згори, втоптують звідти ж.

Попри неприємний душок, новина однак потішила багатьох. Так їм, «падєлом»: у Запорізькій облдержадміністрації, під час засідання місцевої координаційної ради з патріотичного виховання молоді, відповідного начальника – рулителя запорським облуправлінням у справах молоді й спорту Ігоря Мещана –  облили рідкими коров’ячими фекаліями.

http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/26/73694.htm
Ексклюзивно випершили новину, до речі, волонтери ЖЖ-спільноти Запоріжжя –
center_gvardiya

Вчинення оце, воно ніби ефектне і афектне. Антипіароємне, та ще й по-зеківськи опускалівське. Але вкоєне, як бачимо, аж ніяк не по-благородньому – не через громадське обурення, а якраз в унісон вилитому із торби – на банальне грошове замовлення, руками несвідомого молодера, через помсту одного екс-чиновника, відлученого від держбюджетної годівниці, по відношенню до іншого. Тож і кваліфікувати дане ефекткалення доречніше у феневій лексиці чи кримінальними термінами.  

Зрештою, воно й на краще, бо зовсім не отакими-от хоцця бачити виливи громадського обурення. І не страшним воно буде у такій-от консистенції. Ну стануть побоюватися чиновники смердливих ляпок люті люмпенової, ну ховатимуться трохи подалі, дещо повище, за трибуни дубовії. А самі думатимуть: прагнете нас заляпати тим, у чому самі по вуха? А не вийде! Піджачок відмиється, а ранги й прибутки лишаться. Ляпайтесь хоч упартеся!

Сморідним печерним примітивізмом на чисту воду чиновництво не виведеш. Воно не тоне. По їхніх інтересах бомбити треба. Відмивати й випрозорювати усе, що в мутній корупційній воді ховається, усі геть дії корисливі – підкилимні, зашухлядні, приофшорні…

А це важко, нудно й неефектно. І потребує не менш ґрунтовного, аніж угорі, своєрідного низового корумпування (координування і узгодження дій). Суспільних. Різношерстих громадських організацій, справжніх опозицій (якщо такі у нас коли-небудь з’являться), незасмороджених владою лідерів. Та багато ще чого… важкоздійсненного.

Тому й домінуватиме у нас найближчим часом те, що легше, гучніше та смородніше. Владорвацьке взаємозаляпування. Біс! 
 
 

Бер 19

Все-таки, як розчулюють наївні дитячі пустощі низових депутатченків! Особливо, коли останні сором’язливо визнають свої дрібні корупційненькі витівки. Ну чому, чому не можна їм, обділеним парламентськими стільцями, хоча б на рівні якоїсь Київрадки поскакати справжніми ковбоями?

Андрійко Андрюшкін поскакав. Спочатку із БЮТика – до мерчика-черновеччика. Кльово. Вигідно і без порушень дисципліни пісочниці. Однак сувора вихователька – Юлія БЮТівна – вирішила покарати пустунів. Якимось страшним імперативним мандатом. Злякалися хлопчаки. Андрійко ж зметикував і намалював малюночок – ухвалу Радивилівського райсуду Рівненщини, якою категорично заборонялося реєструвати наступних за списком депутатів БЮТ у Київраді. За такий кльовий «малюночок» довелося, щоправда, віддати пару цукерочок. Зате як пораділи друзі-однопісочники! Оголосили судову заборону у Київраді, показали язички Юлі БЮТівні, скакали гопки досхочу. Милуватися б і радіти.

Але ж ні. Давай розколупувати, розслідувати, вичисляти корупційненькі схемки, рахувати хабарчики. Жах. Панов-е-е-е, це ж дитячі пустощі! Навіщо ж за них карати от-так-от, па-взросламу – фальсифікації, кримінальна справа, 7 РОКІВ В’ЯЗНИЦІ?!

http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/19/73372.htm
«ДЕПУТАТУ-ПЕРЕБІЖЧИКУ БЮТ ЗАГРОЖУЄ 7 РОКІВ ТЮРМИ»

От Андрійко Портнов правильно поліпив пасочки у пісочниці БЮТ. Хоч і поязвив, що його тезко здав хлопчика-жвавчика Олесика Довгого із «потрохами». Мудрий і далекоглядний БЮТ має намір просити суд про поблажливе ставлення до депутата. «Ми вважаємо, що такі обставини (зізнання) можуть пом’якшити його провину» – змилосердив Портнов.

Браво, виховання – майже за Макаренком! Не лякайтеся, милі депутаськи, громадськість на вас не се-е-е-ердицця.
 

Бер 17

«РосУкрЕнерго» брудний зівсебічно. Хто б сумнівався!
Лідер правих сил Росії Борис Нємцов помахав сморідною Путінською шкарпеткою чотирирічної давності. Сміливо! А чому раніше було лячно?

http://unian.net/ukr/news/news-241433.html
«Нємцов розказав про супер-аферу друзів Путіна з “РосУкрЕнерго”»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/17/73160.htm

Чи може й справді у нинішній тоталітарній Росії такі відверті афери – на 2,4 млрд євро – можуть не мати розголосу так довго? У будь-якому разі, містичні ініціали ВВП перестають впливати гіпнотично-ступорно, втрачаючи свою страхополошну сутність. І скоро на аукціоні підкилимового смороду можуть з’явитися цілі лантухи інтимних шмоток путінських прихвоснів (щоправда, автори секондхенд-лотів, на відміну від нинішнього випадку, діятимуть переважно анонімно). Затуляйте носи, панове, – сусідські політрейтузи не менш відразні, аніж вітчизняні.