Лют 21

Вважається, що «справжнє обличчя» людини (так само – партії людин) проявляється не в стані «глибокого шафе», а якраз в екстремальних ситуаціях, перед лицем небезпеки, коли індивід рефлексує на головний подразник – страх.
Як на мене, оце і є «справжнє обличчя» ПР (скули котрого вимальовуються з повідомлення про реакцію влади на спротив “афганців” – «Лідеру “афганців”, які стали спиною до Януковича, пропонують виїхати з країни»).
Якраз “афганців” (як і будь-якого, по-справжньому ОРГАНІЗОВАНОГО угрупування) влада тупо боїться.
Тому… Українці, не бійтеся організовуватися! )))

Гру 12

З точки зору рядових переконаних синьосимпатиків: стабільність і процвітання в Україні вже настали б, якби справжнім професіоналам не заважала працювати істерія опозиціонерів. Вихід один – те, що заважає, з дороги слід прибрати. І торжество демократії настане відразу після ліквідації опозиції.

Яку опозицію і в чиїй особі “ліквідовувати” – нікому пояснювати не треба, а от який зміст матиме подальша “синя демократія” – питання… Словом, варіант “тюремної Юлі” якраз і подається як “торжество справедливості та правосуддя”. Щодо самого ж вигляду “ліквідації” думок ще більше: це і політичне забуття, і пожиттєве ув`язнення, і навіть фізичне усунення…

Точки зору безпосередніх “роздувачів істерії” теж вельми розмаїтими не назвеш. Діагнози й щодо Луценка, й щодо Тимошенко схожі – “важкий, критичний стан”, який щодень погіршується фактичним ненаданням медичної допомоги. Процитуємо: «…донька Юлії Тимошенко Євгенія Карр в інтерв’ю німецькому виданню “Bild” днями заявила, що її мати помре, якщо ніхто їй не допоможе. “Моя мати дуже хвора, і вона не отримує необхідної медичної допомоги, страждає від невідомого висипу на шкірі і майже не може ходити”, – сказала Є.Карр».

От якраз у цьому “соусі” найбільш інтригуючими, шокуюче цікавими (а може саме від того – й правдоподібними))) можуть видатися й версії “параноїдальні”. Одну з них – проти ночі – здавшись під напором “знавця”-ейнштейна, перекажу стисло. Отож, після невдалої нейтралізації Ющенка, організованої свого часу, у нинішньому випадку з набагато “небезпечнішим” представником опозиції відповідні секретні служби (не факт, що українські) діють також НАБАГАТО обачніше – аби спрацювати вже без промаху і “навєрняка”, але водночас – “правдоподібно й елегантно” (від останнього “професійного” терміну стає аж моторошно). Тому й робота у даному разі ведеться комплексна (багатьма засобами впливу).

З-поміж таких засобів знавці-параноїки вирізняють різнотипові хвильові (ультра-, інфра- чи т.п.) випромінювачі, котрі розроблялися ще з буремних СРСР-них часів (зокрема, у вигляді від звукохвильових “модуляторів-гармат” до мініатюрних убивчих “брелочків”). Бо як кажуть – й їжаку відомо, що лікувальна панацея – хвильова терапія, якщо її обернути навпаки, може бути досить ефективною “кілерією” (психотропною, імуновбивчою, дестабілізуюче впливаючою на роботу внутрішніх органів жертви, доводячи останні до “колапсу”, а жертву до коми, клінічної смерті). Або ж просто, здатна за короткий час перетворити цілком здорову людину на “ходячу руїну”.

Так-от, УВАГА: щ-щ-щоночі за стінкою камери Тимошенко (за технологією, апробованою на Луценкові) вмикаються 1-2-4 таких-от хвильовички, котрими методично донищуються залишки здоров`я лідерки опозиції. Тому й інакших камерних новин щодо її стану, аніж “важкий” чи “критичний” ви апріорі не почуєте!..

Ну як, страшно?..

Бер 28

Лайном – епатажно, але чи дієво? Аж ніяк. Хіба що показово, та й то лише в сенсі правильності вектора. Оскільки не чиновники нас мають макати, а ми їх. Низи, суспільство, громадськість многоликая. Поки що навпаки відбувається: змішують – згори, втоптують звідти ж.

Попри неприємний душок, новина однак потішила багатьох. Так їм, «падєлом»: у Запорізькій облдержадміністрації, під час засідання місцевої координаційної ради з патріотичного виховання молоді, відповідного начальника – рулителя запорським облуправлінням у справах молоді й спорту Ігоря Мещана –  облили рідкими коров’ячими фекаліями.

http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/26/73694.htm
Ексклюзивно випершили новину, до речі, волонтери ЖЖ-спільноти Запоріжжя –
center_gvardiya

Вчинення оце, воно ніби ефектне і афектне. Антипіароємне, та ще й по-зеківськи опускалівське. Але вкоєне, як бачимо, аж ніяк не по-благородньому – не через громадське обурення, а якраз в унісон вилитому із торби – на банальне грошове замовлення, руками несвідомого молодера, через помсту одного екс-чиновника, відлученого від держбюджетної годівниці, по відношенню до іншого. Тож і кваліфікувати дане ефекткалення доречніше у феневій лексиці чи кримінальними термінами.  

Зрештою, воно й на краще, бо зовсім не отакими-от хоцця бачити виливи громадського обурення. І не страшним воно буде у такій-от консистенції. Ну стануть побоюватися чиновники смердливих ляпок люті люмпенової, ну ховатимуться трохи подалі, дещо повище, за трибуни дубовії. А самі думатимуть: прагнете нас заляпати тим, у чому самі по вуха? А не вийде! Піджачок відмиється, а ранги й прибутки лишаться. Ляпайтесь хоч упартеся!

Сморідним печерним примітивізмом на чисту воду чиновництво не виведеш. Воно не тоне. По їхніх інтересах бомбити треба. Відмивати й випрозорювати усе, що в мутній корупційній воді ховається, усі геть дії корисливі – підкилимні, зашухлядні, приофшорні…

А це важко, нудно й неефектно. І потребує не менш ґрунтовного, аніж угорі, своєрідного низового корумпування (координування і узгодження дій). Суспільних. Різношерстих громадських організацій, справжніх опозицій (якщо такі у нас коли-небудь з’являться), незасмороджених владою лідерів. Та багато ще чого… важкоздійсненного.

Тому й домінуватиме у нас найближчим часом те, що легше, гучніше та смородніше. Владорвацьке взаємозаляпування. Біс! 
 
 

Бер 17

В Криму продуло. Вітренчишині маразми сильних збитків однак не завдали. Зубодробильна пурга, яку та вивергає, нищівно резонує лише в пустих головах. Акцию пратєста «НАТО – нєт! Саюзу – да!» оптичили в неділю на символічній симферопольській площі Савецкай. Масштаби вражаючі – штириста «штиків» настягали на мітинг (в том чіслє паслов із васточних рєгіонав). Своїм партійцям ПСПУ унаочнила – їхні внески тратяться на їхні ж мітингові вояжі (бєз карупциі). Ну а гонорари від «друзєй із Расіі» – то для підзарядки лідера.

Прогресивні соц-діджеї розігрівали присутніх заводними до дрижаків хітами «Мы русские! Русский не сдается!», «Я рожден в Советском Союзе, сделан я в СССР»…

Важка ж артилерія – тези виступу Вітренчихи чітко витримані у стилі 2004-го, коли Україну тупо рвали на дві штуки. «Бендеровско-пронатовская коалиция» у ВР прислуговує Вашингтону та Брюсселю і взагалі створена на їхнє замовлення, а вступ до СОТ – все ’дно, що в НАТО. А от у Криму мрія пронатівських сил одна – розіграти «косовский сценарий» за участю кримських татар.

Але головна теза, як завжди у цеї дами – меркантильна. Потрібні перевибори, але такі, щоб залізно гарантувати ПСПУ проходження у парламент:

«…Я обратилась к Януковичу, к Симоненко и сказала: вы проиграли выборы, большинство в парламенте захватило бендеровско-пронатовская коалиция, они будут делать все, что от них требует Вашингтон и Брюссель, в этих условиях невозможно победить, сдайте мандаты. Этот парламент нужно разогнать…»

Але цимус у тому, щоб на нові вибори йти вже «общєй тєлєгай»:

«Только на выборы-то нужно идти всем вместе, сделать один антиоранжевый блок. Не считать, кого больше, кого меньше, а знать, что у нас общий враг – НАТО, США. У нас должна быть общая  цель – защита славянского единства!».

От такі-от ненав’язливі поради від «нашей Наташи»: об’єднатися проти спільного ворога №1 – в Україні це помаранчевий блок. Прівєт із Сєвєраданецка!

http://crimea.unian.net/ukr/detail/2871
 «Витренко в Крыму ”бузит” против НАТО»
 
P.S.
Із спостереженого особисто: в Києві на Оболоні з десяток пенсіонерів-комуністів вирядилися у старі мундири відставників, програвали на чемодані-патефоні платівки з «Катюшею» і трясли зморщеними кулачками перед престарілими домогосподарками, що тягли повз них сумки з базару. Ті відмахуючись бігли собі далі… «Масова» акція однак! С прівєтам із еСеСеСеР…

Бер 04

Знову двоякість, дволикість і необхідність розриватися між антагоністичними інтересами. Росія о-о-она як думає, а Штати навпаки, а Європа й зовсім у різнодум’ї.

Перекошених на Україну аналогій Косово – предостатньо. Найближча – із кримськими татарами. Ідея заселити Косово – предковічні сербські землі, на яких виколисувалася державність сербів,  змусульманеними албанцями належить Османській імперії. Це їхній проект. Але ж і Кримське ханство – теж один із історичних проектів тієї ж самої імперії.

Ну і «статусна» схожість: Югославія була надавала Косово статус автономної республіки.

Аналогій із іншою – «азійсько-слов’янською» імперією, яка здавна дошкуляла Україні (успішно робить це й нині) – не менше. Так звані «косовари» є етнічними албанцями. Тобто, представниками нації, яка має по сусідству власну державу. Державу здатну самодостатньо захистити інтереси своїх співнаціональників. Дуже схожа ситуація з огляду на південно-східні  регіони України, які по суті теж є проектом Росії.   

Мало вже хто нині заперечує факти примусового заселення предковічних українських земель етнічними «московітами». Значно пізніше примусовість поєднувалася із усілякою заохотою: ентузіастськи та перспективно переїздити на об’єкти ударного будівництва, зведення промислових гігантів сходу України тощо.  

Таким чином і ми маємо своїх – вже «глибококорінних»  – «косоварів». За аналогією, образно можна назвати їх «косоросами» наприклад (або ж «росоварами»). Так-от, і наші глибокоповажні «косороси» (росіяни сходу й півдня України) – мають під боком власну державу (мегаімперію), здатну захистити інтереси своїх співнаціональників із десятикратною перестраховкою.

У цій аналогії, проектування прецеденту Косово на українські терена виглядає так, нібито росіяни вигнали (вижили) українців із південно-східних областей і оголосили «очищену» таким чином територію незалежною державою. Тим же самим ПіСУАРом (або ж Косоросією, Малоросією чи Росоварією).

Чому саме Сєвєродонецьк обрали для з’їзду екс-ПіСУАРники? Погодьтеся, не випадково. Передовсім, ясна річ, із піарною метою. Сєвєродонецький з’їзд – уже розкручений «бренд», який не залишає байдужим, насторожує і до певної міри лякає – а отже викликає повагу, хай і страхопудну. Вже самим місцем з’їздування можна виголосити – не применшуйте нас, ми ого-го і в разі чого можемо й цілу державу «парвать».

Але можна сказати, що таке з’їздування – це наступність і продовження «традицій».

Показовим фішками з’їзду були і його гості. Той же самий раша-ультрапатріот Костянтин Затулін, який незадовго перед з’їздуванням в Україні виголошував у бік Грузії:
«мы вынуждены будем реагировать, исходя из своего конкретного анализа в конкретной обстановке применительно к конкретному конфликту. По моему мнению, это означает, что мы должны поставить в повестку дня обсуждение вопроса о признании Абхазии и Южной Осетии».

На самому з’їзді цей керівник росделегації зкривогубив, що в РФ не розуміють Україну. У той час, як точніше було б сказати – не хочуть і нізащо не збираються розуміти Україну і зважати на її точку зору.

Загалом, серед з’їздових висловлювань пробриніло немало «перлів». Те ж Януковичеве квиління про насильницьку українізацію і твердження, що українізація східних регіонів України неможлива, як була неможлива русифікація західних регіонів України. Сперечатися щодо «насильництва» смішно, але не помітити, що таким чином знову мусоляться «дві України» – важко. Частіше українців у доповідях стримано ділили на помаранчевих і південно-східних.

Зрозуміле й благородне обурення Янека щодо чиїхось нібито спроб пов’язати проведення ПіСУАР-з’їзду з проголошенням незалежності Косово. Бо він же проти «косоварів».

Ще один «перлист» – регіонал Вадим Колесніченко. «Пац-ц-цан» застовпив тему – сєвєродонецькі рішення треба імплементовувати ширшеє і глубжеє. «Рішення з’їзду будуть розглянуті на сесіях місцевих рад, там, де це можливо, і таким чином, рішення з’їзду стануть обов’язковими для виконання органами місцевої влади”, – http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/2/72470.htm

Розмови про сепаратизм на з’їзді у Сєвєродонецьку Янукович назвав лише «політичними спекуляціями». Тут цікаво співставити один із пунктів національного опитування фонду «Дем. Ініціативи». Там 52% опитаних вважають ініціативу проведення з’їзду «спекуляцією політиків». Погодьтеся, друге формулювання якраз набагато ближче до істини. Смачно поспекулювали тут якраз регіонали.

Вони настійливо уточнювали, що головна з тем – проблеми самоврядування. Справді, зручне формулювання. Особливо, якщо враховувати, що саме проект «Партія регіонів» є авторським проектом  Росії із «регіоналізації» України. Як вже вийде – чи через регіоналізацію, чи через автономізацію – аби лиш знекровити, досягши все того ж «страшнозвучного» сепаратистського результату. Й аж ніяк не стабільності.

«Апофігеєм» того з’їзду можна вважати реакцію на спіч Затуліна – десятихвилинне скандування «Росія! Росія!». Теж показово вийшло.

Щодо Косово. Свою офіційну позицію Україна так і не оприлюднила, як було обіцяно – під час Першого міжнародного форуму «Європа-Україна». Разом з тим, Черномирдін пообіцяв, що Росія у цьому питанні на нас не тиснутиме. Стівен Пайфер заспокоїв – не образяться вони, якщо буде щось не так. Та й зауважили – в України є ще кілька місяців на «роздуплення».

Прикольно буде виглядати, якщо за ці місяці єврокраїни повизнають «другу Албанію» як потрібну Європі, потім це ж зробить і асамблея ООН, а Рада безпеки тієї ООНи все діло застопорить – через вето РФ. Зрештою, без неабиякої колотнечі косівське питання не уляжеться. Точка буде гарячою ще довго.

Як на мій оптимізм: сподіваюся, в Україні переможе все ж бо те, що ближче до тіла держави – об’єднавче начало. Дуже не хочеться, щоб отойво прецедент «територіального рейдерства» спровокував в Україні (а відтак і в Європі) ще й «другу Туреччину» та «другу Росію».  
 
«Нерозколені» Колесніков і Клюєв
  

Фото “Української правди” (Напевно Мустафи Найєма)
http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/3/72494.htm