Бер 15

У податкової – не глюки. Її знову спрямовують стрімким політичним домкратом. Адмінресурсні атаки голови ДПАУ Сергія Буряка такі ж керовані, як і захоплення Генпрокуратури під проводом робота-Цушка.  

Трохи раніше спецзавданням було «потрусити» нафтогазову мережу. Відчутно укусити двох гнаних посередників не вдалося, зате імідж «Нафтогазу» пом’ято. За нього тоді змушені були взятися «комплексно» (включно із «родичами»), хоч і знайшли посутні копійки – якихось 25 зморщених «лимончиків»:

http://www.pravda.com.ua/news/2008/2/25/72087.htm
«ГПУ відкрила справу через велике розкрадання “дочкою” Нафтогазу»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/7/72802.htm
«Податкова побачила, як дочка “Нафтогазу” приховала 25 мільйонів»

Скромно, дуже скромно. Але чого ж іще очікувати від кволих уламків корумпованого повсюдства?  
– Малавата будєт, хоцца чєгота едакого! – прогуркало із-над хмар:

http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/14/73085.htm
«Тимошенко чекає від податкової чогось екстраординарного»

Як скажете… Хоцца шоку – буде шок! Вуаля!

http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/14/73095.htm
«Податкова накинулася на компанії Ахметова, Пінчука і Коломойського»

«Державна податкова адміністрація України виявила факти ухиляння від сплати податків компаніями “Приват“, “Індустріальний союз Донбасу“, “Систем кепітал менеджмент“, “Інтепайп“, “Мотор Січ“, “Смарт-групп».

А винюхані 7,5 мільярда гривень недоплати податку на прибуток, що були заховані у ляльках «мертвих душ» (у технічних акціях збанкрутілих підприємств) – це вже не слабо? І таких-от «бамажек» нажмакали аж на 30 млрд. грн!

От де торжество соціальної справедливості порилося! Ось він – клондайк поповнень ощадбанківських виплат! І головне – модно, популярно, вчасно. Епатована громадськість сукає ніжками, вищить і замиловано плескає у долоньки. Для повноти враження – ще пару розчулених сльозин – і епохальне полотно сучасності (картина для лохів, звичайно ж) готове. Полотно вставляємо у рамку зі склеєних виборчих урн, і – на виставку досягнень.

«Статистам» даного шоу (а це ж поважні люди, знані олігархи) гонорари буде виплачено без затримки. Вони в накладі не залишаться.

Хоча… це може й надто оптимістично. У «жорсткій реальності» на них, бідолашних, очікуватиме ще й штраф – у два неоподаткованих мінімуми із кожного олігарха. Не більше, бо перераховане поважне панство – не забувайте – вершки касти недоркастих. Пінка. Самий смак.

А що ж С.Буряк? Йому доведеться ще потерпіти і трохи попрацювати. Дослужитись. І все – виключно у руслі корумп-правил. Нада, Серьожа, нада! Абществєннасть трєбуєт!
 

Бер 11

Тепер надалі Ющенку з Тимошенкою потрібен Пєчкін, чиновникам – Берія, а кавалеристам-газпромівцям – відпустка на Канари, як бонус.

Останній «бонус» був, як похвалилися російські газовики «Комерсанту-Україна», подивом для них самих – грозилися дерти з України $314,7 за тис. куб. м, а та радо, з підстрибом підписала контракти аж на $321!  

http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/11/72845.htm
«Україна погодилася купувати російський газ за $321?»

Ще б пак: слід же враховувати, що бонуси (компенсація за нервування останніх місяців) потрібні ще й двом посередникам… на витрати з переоформлення себе красивих у «нові» посередники. Теж два. Але – з більшими можливостями і впливом на український ринок та розподіл.  

Що й говорити, гарант спростакував по повній програмі. Не відмовив Путіну у домовленостях із подвійним дном, та ще й хлопчиком-телеграмником попрацював. Видать, сподобалося. Принаймні, всюдисущому диригентові Балозі. Тож і тут намалювалися два посередники: один Укрпошта, другий – ЗМІ. Гарант пише, прем’єр відповідає, преса розповідає, всі задоволені.

Замість сісти тет-а-тет, тісно перетерти з фахівцями, РНБОУ тощо, гарант вирішив ображено погратися у бюрократично-поштовий піар. З тою різницею, що він подає себе пухнастим зайцем, акцентуючись в аргументах на ціні середньоазійського газу, а Тимошенка піариться на аргументаційно вигідній для неї ціні російського газу.

Тож з «любого» спілкування колег-коаліціянтів ячить і капає бюрократичний сарказм та махровість (улюблений спосіб взаємознущання бюрократів):
«В ответ на Ваше письмо по адресу Правительства от 04 марта 2008 года с требованием о немедленном возобновлении переговоров между НАК “Нефтегаз Украины” и российской компанией “Газпром” и нормализации отношений в газовой сфере, информирую Вас, что такие переговоры не прекращались ни на день».

Ну і так далі (бридко теє й перекладати із вже перекладеного). Посередники ж, користуючись тиском і панікою, дбають про компенсації за завдані нервування та направо-й-наліво міняють співвідношення газів – піди розберися, скільки в трубі зкоктейлювалося російського газу, скільки середньоазійського. А «тугамента» складено – понурся і плати.  

Так що вибач, шановна громадськість, чиновникам зараз не до тебе. Та й потім – мабуть також. І взагалі – чим вам не подобається роль статистів, панове українці?

http://rus.4post.com.ua/economics/79128.html
«Тимошенко берет «трубу» изнутри»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/7/72803.htm
«Тимошенко відповіла на “поштових голубів” Ющенка із ввічливості й хоче крапку»

А ідилія – тільки в мультиках…

Бер 10

Скелелаз то лізе, але чи «якірні» гаки забиває?
Зовнішні та внутрішні вітри укупі підтверджують: подолання натівської Голгофи – під огроменним гаком запитання!  

Зашкоду ззовні спробуй не поміть – мало не щодень висне, тисне і гугурка, наче скеля над потічком. Не смій текти онно туди, бо привалю, камінням закидаю, без  тепла й світла залишу! «Ведмежу скелю» – нашу Рашу як не зрозуміти? Невиправний нахаба штовхав і розштовхуватиме все, що навколо, аби лиш зручно власній дупі було. Навколишньому ж, аби не бути вкрай заштовханим і затертим, о-п-и-р-а-т-и-с-я треба.    

Воно то зрозуміло – сталевий брус на ймення «НАТО», аби вбезпечитись від скелі, був би ліпше не придумаєш,¬ надійнішої опори годі й віднайти. Визначитись би врешті-решт «потіччанам» – ховатимемо й далі покірні голови під сірою, важкою та задушливою скелею чи далі в світ потечемо?

Суто на лякливих потіччан розраховані останні месиджі Путіна-валуна, його ядерне шантажування переспрямуванням ракет ударної дії, заяви про затягування України за шививоріт –

http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/8/72823.htm
«Росія не згодна з затягуванням України в НАТО»

Подібні примітивні маніпуляції на ностальгійно-затурканих, хронічно хворих залишковим совкізмом «потіччанах», які «успадкували» вдовбувані десятиліттями міфічні страхи, звичайно ж – безпрограшні. Ними росіяни не гребують – чого ж совківському «добру» пропадати.

Знову й знову мусолить Путін улюблену популістську фразу «не можна бути “трошки вагітним”». Дик вона «універсальна»: не може Україна бути трішки чавленою, якщо налягати на неї, то вже до хрускоту череповного… Продовжуючи путінські слова: тиск і агресивність з боку Росії або є, або їх немає. Росія вагітна не трішки (а на всю голову ).

І для плекачів ілюзій щодо Медведєва Путін шапку на «і» натягнув – сказав, як відрубав: «Медведєв – російський націоналіст». Крапка.  

Але коби лише це. А внутрі-потічкова, українська безпорадність і бюрократичний формалізм чого варті? Показовою з цього приводу можна вважати УПшну статтю –

http://www.pravda.com.ua/news/2008/2/28/72316.htm
«Рак на горі як віха на шляху України до НАТО»

Важко не погодитись – жалюгідний рівень інформування українських громадян щодо НАТО здатен звести нанівець будь-які «верхові» зусилля – а це переважно піарні заяви вищих осіб і наступні куценькі дії. За таких «зусиль» і справді треба буде чекати, допоки членом НАТО стане Росія. І тільки вже за нею й ми поплетемося.

Держпрограму 4 роки втілювали (2004–2007) – задля формування широкої громадської підтримки курсу України на набуття членства в НАТО. Нібито втілювали. У результаті чого підтримка громадськістю ідеї «натування» тільки знизилась. Бо в цей час вдячний постсовіцький грунт щедро (по грошах і піар-діях) обробляли «авторитети» – ПР вкупці з ПСПУ та іншими надувальниками антинатовських кульок і бульок…

А зара куціє нова чиновницька закарлючка – т.з. Державна цільова програма інформування громадськості щодо євроатлантичної інтеграції України на 2008-2011 роки. Свіженька імітація роботи. Мало чим ліпша за регіоналівські кульки. Можна побитися об заклад – уп’ятеро менш дієва, хоч також – палена гума.  

І все це – в умовах дебелого «конфліктного потенціалу» України. І паралельно із активною протидією натівським ініціативам, укупі з по-вітренчихівськи істеричною контрагітацією –
http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/5/72634.htm
«Янукович вичерпав резерви і пішов до народу»
Чергову майданну карусель «масові-акції-протесту» регіонали якщо запустять, то не за держбюджетні кошти (від такої лафи вони зараз відлучені), а як бізнес-проект – ефектніше й видовищніше. Витрачаючи щодень піврічний бюджет тієї держпрограми-жуйки.

Дик такими «зусиллями» ні за який «шиворот» (як синекдохував ВВП) Україну і «потіччан» до НАТи не затягнеш. Будь спок, гаспадін Путін!

А ті, котрі панове (чиновні «потіччани») – коли вже адекватно розворушитесь? Маєте ж бути скорше по-франківськи «рабами волі», аніж пластиковими «каменярами». І усвідомити врешті-решт, що заклик «Лупайте сю скалу!» не означає «шкребіть пластмасовою ложечкою»

    

Бер 04

Знову двоякість, дволикість і необхідність розриватися між антагоністичними інтересами. Росія о-о-она як думає, а Штати навпаки, а Європа й зовсім у різнодум’ї.

Перекошених на Україну аналогій Косово – предостатньо. Найближча – із кримськими татарами. Ідея заселити Косово – предковічні сербські землі, на яких виколисувалася державність сербів,  змусульманеними албанцями належить Османській імперії. Це їхній проект. Але ж і Кримське ханство – теж один із історичних проектів тієї ж самої імперії.

Ну і «статусна» схожість: Югославія була надавала Косово статус автономної республіки.

Аналогій із іншою – «азійсько-слов’янською» імперією, яка здавна дошкуляла Україні (успішно робить це й нині) – не менше. Так звані «косовари» є етнічними албанцями. Тобто, представниками нації, яка має по сусідству власну державу. Державу здатну самодостатньо захистити інтереси своїх співнаціональників. Дуже схожа ситуація з огляду на південно-східні  регіони України, які по суті теж є проектом Росії.   

Мало вже хто нині заперечує факти примусового заселення предковічних українських земель етнічними «московітами». Значно пізніше примусовість поєднувалася із усілякою заохотою: ентузіастськи та перспективно переїздити на об’єкти ударного будівництва, зведення промислових гігантів сходу України тощо.  

Таким чином і ми маємо своїх – вже «глибококорінних»  – «косоварів». За аналогією, образно можна назвати їх «косоросами» наприклад (або ж «росоварами»). Так-от, і наші глибокоповажні «косороси» (росіяни сходу й півдня України) – мають під боком власну державу (мегаімперію), здатну захистити інтереси своїх співнаціональників із десятикратною перестраховкою.

У цій аналогії, проектування прецеденту Косово на українські терена виглядає так, нібито росіяни вигнали (вижили) українців із південно-східних областей і оголосили «очищену» таким чином територію незалежною державою. Тим же самим ПіСУАРом (або ж Косоросією, Малоросією чи Росоварією).

Чому саме Сєвєродонецьк обрали для з’їзду екс-ПіСУАРники? Погодьтеся, не випадково. Передовсім, ясна річ, із піарною метою. Сєвєродонецький з’їзд – уже розкручений «бренд», який не залишає байдужим, насторожує і до певної міри лякає – а отже викликає повагу, хай і страхопудну. Вже самим місцем з’їздування можна виголосити – не применшуйте нас, ми ого-го і в разі чого можемо й цілу державу «парвать».

Але можна сказати, що таке з’їздування – це наступність і продовження «традицій».

Показовим фішками з’їзду були і його гості. Той же самий раша-ультрапатріот Костянтин Затулін, який незадовго перед з’їздуванням в Україні виголошував у бік Грузії:
«мы вынуждены будем реагировать, исходя из своего конкретного анализа в конкретной обстановке применительно к конкретному конфликту. По моему мнению, это означает, что мы должны поставить в повестку дня обсуждение вопроса о признании Абхазии и Южной Осетии».

На самому з’їзді цей керівник росделегації зкривогубив, що в РФ не розуміють Україну. У той час, як точніше було б сказати – не хочуть і нізащо не збираються розуміти Україну і зважати на її точку зору.

Загалом, серед з’їздових висловлювань пробриніло немало «перлів». Те ж Януковичеве квиління про насильницьку українізацію і твердження, що українізація східних регіонів України неможлива, як була неможлива русифікація західних регіонів України. Сперечатися щодо «насильництва» смішно, але не помітити, що таким чином знову мусоляться «дві України» – важко. Частіше українців у доповідях стримано ділили на помаранчевих і південно-східних.

Зрозуміле й благородне обурення Янека щодо чиїхось нібито спроб пов’язати проведення ПіСУАР-з’їзду з проголошенням незалежності Косово. Бо він же проти «косоварів».

Ще один «перлист» – регіонал Вадим Колесніченко. «Пац-ц-цан» застовпив тему – сєвєродонецькі рішення треба імплементовувати ширшеє і глубжеє. «Рішення з’їзду будуть розглянуті на сесіях місцевих рад, там, де це можливо, і таким чином, рішення з’їзду стануть обов’язковими для виконання органами місцевої влади”, – http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/2/72470.htm

Розмови про сепаратизм на з’їзді у Сєвєродонецьку Янукович назвав лише «політичними спекуляціями». Тут цікаво співставити один із пунктів національного опитування фонду «Дем. Ініціативи». Там 52% опитаних вважають ініціативу проведення з’їзду «спекуляцією політиків». Погодьтеся, друге формулювання якраз набагато ближче до істини. Смачно поспекулювали тут якраз регіонали.

Вони настійливо уточнювали, що головна з тем – проблеми самоврядування. Справді, зручне формулювання. Особливо, якщо враховувати, що саме проект «Партія регіонів» є авторським проектом  Росії із «регіоналізації» України. Як вже вийде – чи через регіоналізацію, чи через автономізацію – аби лиш знекровити, досягши все того ж «страшнозвучного» сепаратистського результату. Й аж ніяк не стабільності.

«Апофігеєм» того з’їзду можна вважати реакцію на спіч Затуліна – десятихвилинне скандування «Росія! Росія!». Теж показово вийшло.

Щодо Косово. Свою офіційну позицію Україна так і не оприлюднила, як було обіцяно – під час Першого міжнародного форуму «Європа-Україна». Разом з тим, Черномирдін пообіцяв, що Росія у цьому питанні на нас не тиснутиме. Стівен Пайфер заспокоїв – не образяться вони, якщо буде щось не так. Та й зауважили – в України є ще кілька місяців на «роздуплення».

Прикольно буде виглядати, якщо за ці місяці єврокраїни повизнають «другу Албанію» як потрібну Європі, потім це ж зробить і асамблея ООН, а Рада безпеки тієї ООНи все діло застопорить – через вето РФ. Зрештою, без неабиякої колотнечі косівське питання не уляжеться. Точка буде гарячою ще довго.

Як на мій оптимізм: сподіваюся, в Україні переможе все ж бо те, що ближче до тіла держави – об’єднавче начало. Дуже не хочеться, щоб отойво прецедент «територіального рейдерства» спровокував в Україні (а відтак і в Європі) ще й «другу Туреччину» та «другу Росію».  
 
«Нерозколені» Колесніков і Клюєв
  

Фото “Української правди” (Напевно Мустафи Найєма)
http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/3/72494.htm 

    

Бер 03

 Що може бути нудніше за «вибір» вибраного – без смаку і варіантів? Бідні новиністи – їм ще й належало підбирати незатерті слова та новиновий привід до прісно-безновинних повідомлень.
 
Тож і домінувала заспокійлива помпезність імперської клоунади, що відчовгувала свій розмірений тріумфальний хід: 

«явка превысила показатели президентских выборов 2004 года почти на 7%» 
«Отмечена высокая явка избирателей на выборах президента РФ за рубежом»
«Ни одно нарушение не поставило под сомнение легитимность выборов – ЦИК»
«Явка в Ингушетии составила более 87%»
«Медведев в Чечне набирает почти 90% голосов избирателей»
«Явка на выборах президента России составила 64,23% – ЦИК»
«В штабе Медведева довольны высокой явкой избирателей»
«Медведев обещает преемственность политики Путина»

Статисти слухняно виконало свою статистську повинність. Тож свято бюлетневого формалізму було буденним і мало кому не зсудомило щелепи від позіхів.

… 21.34 па Ма-а-асквє. Абра-а-аботана 20% гала-а-асов.
Дмитрий Медве-е-едев – 64,92%
Геннадий Зюга-а-анов – 19,73%
Владимир Жирино-о-овский – 12,47%,
Андрей Богда-а-анов 1,53% гала-а-а-асов…   

А бодай ся когут знудив!

  
 

http://www.rian.ru/politics/20080302/100441676.html
http://korrespondent.net/russia/392441

Лют 28

Користатися Україною як вуличною шльондрою нині модно. Хай вже заїжджі драйвери садистськи душать газовим смородом – крізь нього ще якось можна було б продихнути. Хоч і через раз. Але ж «свої» збочені й зациклені на власних персонах хтиваки скоро вгонять кралю в ступор.  

Парламентарям подобається душити. Пакет на голову, гортань перетисли – не продихнути державі – і шантажують: або моя улюблена поза, або хрипітимеш до віку. І майже в кожного наїжджений коник – Я згори, душу й сотаю. А подать мені мою гору!

Верховний їздець занудством добиває: переконує денно й ношно, примиренські цидулки виплоджує. Знає, що не зможе, але хоче – до сверблячки. Він як «платонік» практикується частіше. А за нього тримачі свічок настирливо рулюють процесом – усім розпишуть, кому куди і як підсідати до принад дівиці-україниці, змученої хтивопикими. І щоб було чим тиснути подбають.

Новина вималювалась: «Президент матиме юридичні підстави підписати указ про дострокове припинення повноважень парламенту, якщо Верховна Рада протягом тридцяти днів не відновить свою роботу».   http://www.pravda.com.ua/news/2008/2/26/72202.htm

Виявляється, той факт, що гарант не зіслався у попередньому розпусковому указі на 90-у статтю Конституції, дає йому потенційні юридичні підстави зробити це зараз. Тобто, тоді він «розпусним» правом формально виходить що не скористався.

Гачок по суті непоганий. Незначне мінюстівське крючкотворство, і верховнорадці – без імунітету. Майже голі і беззахисні. Депутати думали, що на горба залізли на цілий рік залізно, а тут – гопс – підкопчик.

Після свічкотримацької підготовки звісно виступив і сам миротворець; благородньо заявив, що не хоцця йому розпускати Раду – http://www.pravda.com.ua/news/2008/2/27/72257.htm
Авжеж, не хоцця. А вимусите – мушу!
Такий собі звичайний тиск. Проста така дебеленька ломацюга для розкобелілих обранців долі. Як же без палиці у цьому світі?

Отож, почнемо КАПАТИ на мізки. Перша крапля – з 13 лютого. Першй крапліст – Яценюк. Крап-кап – і місяць збіг. Парламент недієздатний? Оголошуються дострокові вибори!

…Як там краля-Україна, обліплена маслаками хтивих тіл – ще дихає? 

Лют 24

Лозунг «Закон один для всіх!» тріщить по швах. І трісне, нічого його й ліпити. Бо закон – не один! І не для всіх! Банально і загальновідомо – це несхибні постулати корумпованого суспільства. А лозунг – штучно дута кулька.

Тому щодо ігор в ґратування хочу заспокоїти усіх фанатів-обожнювачів тих чи інших вищоешелонних політиків. Панове фанати політиків, бережіть нерви, ваші кумири будуть кумируваити безашкодно, успішно й довго! І ніхто нікого нікуди не посадить. Тому що нема такого закону для обраних. Каста недоторканних – непосаденна. І по відношенню до закону завжди буде білою і пухнастою.  

Яким винним не був би Луценко, кого б не пришиб, ну не покарають його – і квит. Хоч мільярди розтранжирив би Рудьковський, відповідальність – не для нього. Хоч десятки пішоходів розчавить Черновецький  – він все одно буде біля керма. Навіть якщо б Цушко дощенту розтрощив Генпрокуратуру із цілим полком силовиків – його все одно рядили б янголом во плоті. А Ківалов, до речі, невдовзі Героя України відхопить.

Воно то звичайно ж, якщо вже лізти на повного рожна: скажімо, який-небудь ґарячій Грач укупі з охороною покладе сп’яну півсотні ресторанних дуп, чи блатной рєґіанал влаштує деінде (внє Данєцка) бєспрєдєл, то бєспрєдєльщіка, звичайно ж, ізолюють. Але знов таки – не за ґрати, а в спецсанаторій (в гіршому випадку – в «елітну» психушку ). На якийсь час, допоки скандальні хвилі притлумляться.

Мова ж бо не про екстрим-заскоки, а про буденні, рядові  корупційні злочини, які давно вважаються звичною справою у середовищі «своїх». Забезпечив прибуток партії, лідерові клану, зрубав бабла на вибори, потрафив високому шефові (не важливо, що при цьому відрекошетило збитками на півдержави) – одержи заслужений процент, відкат, елітні умови для власного бізнесу, можливість присмоктатися до золотого краника чи інші пільгові «дрібнички».

Чи потрапив, скажімо, однопартієць або однокоаліціянин у скруту. Герой-посадовець (з власної ініціативи чи після волання «наших б’ють») підняв на вуха весь свій адмінресурс (який вже є під рукою, краще силовий чи податковий звичайно ж), наробив шороху – і врятував колегу. Усьо, врятований (і однокланники врятованого) грудьми ляжуть, під машини прокладками Obi постеляться, але не дадуть образити друга.

Прикро, але  вигороджування недоторканних – попри існування нібито опозицій – продовжує залишатися тотальним. Саджати провладних не дає влада, саджати відлучених від влади не дає опозиція. Таким чином, і влада, і так звана «опозиція» є усього лиш двома різноколірними сторонами однієї корупційної медалі. Тобто, і ті, й інші – одним корупційним миром мазані.

І саме в цьому питанні політичне середовище має омріяне спільне, всеоб’єднуючий стержень: і мандаринові, і баклажанові, і брунатні в цяточку – всі вони – Каста недоторкастих.
 

Лют 16

 Путін поставив рекорд базікання. З їдного боку, важко й знайти гаранта, якому вистачить словарного запасу на 4 години 40 хвилин більш-менш осмислених проповідей (окрім Фіделя Кастро та Уго Чавеса звичайно ж). З іншого – наговорити стільки лабуди на адресу України!  

Перше, що штрикає й непокоїть (не лише на другий день після ВВП-шних одкровень): Боже, Путін і досі у стані війни! Базари про численні серйозні загрози національній безпеці еРеФи, про лінії оборони, позиційні райони ведуться крізь шокуюче серйозно зціплені зуби. Причому відразу видно: шори і штори сидять на фундаменті бетонних стереотипів часів холодної війни. Не знаю якими методами вганяли їх у глибини підсвідомості молодого КаДеБіста, але саме ті стереотипи продовжують несхибно керувати Путіним. Школа однак!  

Хай вже воює зі США, але з Європою (і зі всім, що має до неї відношення або ж збирається мати)! Схоже, світ ВВП кроєний строго надвоє – його імперія та вороже оточення, більше чи менше просякнуте соусом «USA».

Непокоїть і саме трактування Путіним безпеки. Він планує перенацілювати ракети ударної дії на об’єкти протиракетної оборони. Тобто, якщо путятинки (ядерні боєголовки РФ) не мають комфортного маршруту – це небезпека. Весь світ має бути під цілковито безперешкодним путінським прицілом.

    

Цікаво було б почути відверту відповідь ВВП, коли саме Україна стала для нього небезпекою та загрозою національній безпеці Росії – коли оформила незалежність чи визріла на помаранчеву революцію? Напевне, відразу ж як тільки усвідомила себе окремою від імперії державою.

Путін активно заперечував агресивність Росії, не помічають яку хіба що бравурні патріоти РФ. А яке тоді забарвлення у його наступного формулювання щодо України:
Мы будем вынуждены перенацеливать наши ракеты на объекты, которые мы считаем угрожают нашей национальной безопасности. И я обязан сегодня об этом сказать прямо и честно, чтобы потом не переваливать с больной головы на здоровую” – зі слів на останній «Большой пресс-конференции» – http://www.rian.ru/politics/20080214/99187119.html
У найкращому разі із цего висловлювання сочиться дебелий егоцентризм, яким важко не образити будь-як товстошкірого сусіда.

Щодо здорової чи хворої голів: може каску залізного гаранта все ж бо підточила іржа непомірних трудових перевантажень? «Все эти восемь лет я пахал, как раб на галерах, с утра до ночи, и делал это с полной отдачей сил» – жаліється Путін – http://www.rian.ru/politics/20080214/99185527.html

От чи туди, куди прагне ВВП, пішли його сили: останніми своїми ультимативними погрозами ВВП не залякає чи упокорить українську громадськість, а скорше побільшить число українців, які зрозуміють, що значить для України НАТО.

Не знаю, як оцінюють стан кадебістського вояка фахівці-медики, як на мене – сподіватися марно, психіатр Путіна не врятує. Ідеться ж бо не про який-небудь обсесивно-компульсивний розлад. Череп універсального солдата VVP прошитий НАСКРІЗНО. А от Україну якщо не рятувати, то убезпечити від того маніяка – як не крути – доведеться.
 

Лют 15

Протиборство і взаємопритлумлення політичних шоу-проектів триває. Роздуваються бажані, прикриваються незручні, парад конкурентних успіхів, піар-програшів… Імітація активної роботи…Важко й назвати галузь, у якій тема арешту Рудьковського не стала б топовою, хіба що в сантехнічній (та й у ній уже мабуть з’явилося фахове дослідження на кшталт «Відмінності пливу каналізацій слідчого ізолятора СБУ та Лук’янівського СІЗО на самопочуття Миколи Рудьковського»).

Шаленіючи від збудливогоо аромату смаженого піар-гриля, крутяться навколо підкопченого страждальця колишні коаліційні колеги. Клопочеться біля ніг жертвенного шоу-героя і кишенькова виборювачка прав людини. В даному разі реактивно-швидка допомога по захисту потрібних для партійної справи людей – пані омбудсменша вкотре засвідчує: її пріоритет – права елітної людини.

НУ-НСам же такий піар життєво необхідний, оскільки саме вони – найпряміші спадкоємці майданного сподівання узріти бандитів і корупціонерів за гратами. Добре, з Кучмою без кари вже змирилися; пробачили і хама-Януковича; проковтнули й безкарність відверто нахабного махінатора Ківалова. Майже звикли бо – карна справедливість восторжествовує із точністю до навпаки. Елітним бандитам і корупціонерам – чини-регалії, пам’ятники-медалії, офіціозна шана.

Так чи інакше, корупцією вищі державні мужі взаємопов’язані нерозривно. Таким чином, ґратувати нікого, бо кого не посади, його «хвости» потягнуть і тебе. Тож і залишається лише видувати трелі у свистки-манки: погрози ув’язненнями за минулі «гріхи» буденно прокручуються як внутрішні перерозподільчо-владні важелі та зовнішні галюциногени для виборців.

Але без м’ясних жертвоприношень «натурпродуктом» все одно не обійдешся – свідченням цього є й тисячолітня світова історія, і новітня також (Кучма успішно розплатився свого часу жертовним м’ясцем Лазаренка). Та й конкуренти піджимають: не відгундосиш милу серцю громадськості пісню відплати за гріхи, нею потішать народні вуха опоненти. Після останніх перевиборчих поразок регіонали точно не втримаються і при нагоді щедро відсимфонять у такт карним суспільним очікуванням.

Як жертовний клондайк примхлива доля обрала соціалістів. Зганьбилися, пороздраконювали усіх симпатиків та ще й у невдахи втрапили. Формально жертовно спраглим розв’язала руки не суспільна антипатія до соціалістів, а їхнє відлучення від депутатської недоторканності та активного політичного життя. Врятує ж СПУ хіба що навсебічне шантажування огульними викриттями, а також те, що їхні найпривабливіші уламки все ще ситуативно затребувані і для декого ще згодяться «на підметки».

Зокрема, Рудьковський. Саме зараз триває його ліплення.

Закони піар-жанру вищої політики – грати на наївній громадськості, як на старих цимбалах. Аби відмитися і потім успішно реінкарнуватися, Рудьковський змушений діяти згідно з ними. Йому зараз конче важливо ламати образ. Досі він ґоґорився півнем, гріб копитами, як баский мерин. Нестримний, вибуховий, готовий будь-якої миті відгавкатися, дати відсіч звинуваченням. Викриті факти нахабного транжирства і кобельської поведінки чудово лягли на той образ, посиливши його – хтивий мачо, ковбой і транжир. Таких не шкода – посадять, то й по заслугах.

    

Але тепер – після відповідних регіональницьких піар-кореляцій, новий образ має викликати співчуття, жаль. Хвора, знесилена людина, яку жорстка влада безжально репресує. А щодо колишніх хтивих вояжів із коханками – погляньте, людоньки добрі, хіба міг оцей немічний інвалід у колясці красти і транжирити, та він же потребує соціального захисту, благодійної допомоги на лікування, опіки держави. А натомість він зазнає лиш знущань і поневірянь з боку ненависної влади.

Рудьковський за гратами    

Отак і ліпиться оновлений герой політичного паркету. Хеппі-ендом може стати подальше розквітнення цього Попелюша на котрійсь із показово чільних посад Партії регіонів. Але лише у разі виключно успішного піарного резонансу.

Соціалісти намагаються уривати шматки із гарячого піар-пирога й собі, але їх мало хто чує. Й схоже, хочуть чути все менше. А на «страждальця» явно поклали око: в разі успішного відмивання його підберуть як Шуфрича. Регіоналам потрібні скандалісти й крикуни – їм брак кадрів дошкуляє. ПР зазнало й зазнає немало втрат (в тому числі й глашатайних): наслідки перевиборів, Кушнарьов, Богатирьова, загроза втрати команди Ахметова… Шуфрич із Мірошниченком та Тарасик із Ганнусею ситуацію на потрібній крикливій ноті не втримають.

Інший уламок та потенційний заґратосид – Цушко – для відмивання продукт малоконкурентний. Сам по собі невиразний, та ще й зносився, погас. І возитися з ним накладно, й користатися неефективно. Відтак, його якщо і захищатимуть, то переважно по інерції, бо надто вже багато його «хвостів» між регіоналами застряглі. Тож якщо вже кому й пощастить посидіти трішки (місяців шістко), то може що йому. Як-не-як, гарантовими вустами кримінальну відповідальність було Цушкові обіцяно…

А от Семенюччине соло – під пильним наглядом і опікою, її карта ще не відіграна. Глашатаї із простацько-народним іміджем, колоритним сільським прононсом, що їх сприймають за своїх у низинках і глибинках, регіоналам потрібні не менше, аніж пещені інтелігенти. Та й не тільки регіоналам згодився б такий персонаж, а й тим же НУ-НСам. Тож дуже імовірно, що найближчі події ще подарують громадськості доволі цікаві видовища за участю колоритної Семенючки.

А щодо Рудьковського, більш-менш втішне майбутнє йому забезпечене і без прослизання в обойму ПР. У розв’язці шоу, яке встигли наворочати, президент навряд чи умиротворить ситуацію медаллю, тут вже орден знадобиться. Святого Моїсея-мандрівника. Із наплічними лямками.

Але це так, версії…

Січ 25

 Російський «патріархат» в українському парламенті  одержав команду вести активні протестні дії проти НАТО. Причому, команду «фас» подано недвозначно і жорстко.  

Блокування трибуни – найпримітивніше, на що зрефлексували «патріархали». «Мало!!!» – ревнули з «метрополії». Довелось ворушитися і розкошелюватися на вже апробовані синьо-майданні методи. Тож на завтра (хоч і святе діло – п’ятниця), доведеться винаймати пастухів, аби ті зганяли вже пригодовані отари пікетувальників із вугільного регіону.

Цілі визначені – ВР, КМУ та гарантів секретаріат. Скільки підписів під листом до Давосу, стільки й точок «масажу».   Лозунги як завжди блюзнірські – знову надезодорантили несвіжою вимогою «повернуться лицом к народу и прекратить предавать интересы Украины». По бабках прикинули – тисяч 5 живих статуеток підкупити мона. І кількадесят «сабачек ґаваряшчих». По баблу й рекламонули:
http://www.partyofregions.org.ua/pr-east-west/4798c1e910750/
«Анонс: Партия регионов требует всенародного референдума по НАТО!»

Фішка «НАТОвчан» – владні повноваження. Фішка ляльок на російських ниточках також сильна – референдум. І пошвидше, допоки інерційно затюканий народ не розтумкав, що й до чого. Бо варто хоча б трохи розплямкати смак Європи, він уже залишиться на губах суспільности, і ніякі «русскія бліни» той смак не заглушать. Боятися є чого: час працює проти раша-вектора.

Ударом по тім’ю стало опитування «Соціовиміру» серед тридцяти провідних політологів та науковців українських терен. Вважай, 80 відсотків опитаних підтримують лист з проханням приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО. Більше половини експертів переконані, що такий супер-крок збільшить авторитет України на міжнародній арені. Хоч і застерігають тверезоглузді політологи: після приєднання до Плану дій загострення стосунків з Росією не оминути ну ніяк. Щодо «заритих собак» вітчизняні яйцеголові мають дуже дебелу рацію: насправді за негативним ставленням Росії до вступу України до НАТО ховаються «наслідки імперського мислення та захист власних інтересів». Ще б пак, коли тамті сусіди думали про Україну інакше?  

Що там ще не згадав:
«60% экспертов считают, что выполнение Украиной ПДЧ приблизит ее к получению надежных гарантий безопасности; 53,4% – увеличит диапазон возможностей для внешнеполитического маневрирования; 50% – будет способствовать улучшению качества организации государственной и общественной жизни; 50% – увеличит международный авторитет Украины; 43,3% – повысит боеспособность Вооруженных сил страны. Только 6,7% экспертов не видят позитивных последствий присоединения Украины к ПДЧ».

еРеФа тремтячими руками, гарячково підшуковує аргУменти, найвагоміші кийки, якими можна найпереконливіше полякати «хохлов». Газами ще не пшикали, поки найстрашніше опудало, яким лопотять на вітрові раша-речники – погроза ввести візовий режим на в’їзд до «страни Пушкіна і Путіна» «мільйонам» українських заробітчан, які годують родини, арбаючи на російських теренах на благо матушкі-Расєі і пересилаючи кровні рублі своїм нужденним сім’ям в Україну. Звучить розчулююче і на сім’ї заробітчан вплине – ті на очікуваному рехверендумі, найімовірніше, проголосують проти якоїсь страшної НАТи.

Якщо ще належно підживити-підкрутити свій «московський патріархат», що в парламенті (до речі, й той прямозначенневий російський патріархат, котрий блюзнірськи зветься Українською православною церквою), якщо гарненько понапшикувати по всій Україні вітренчихоподібними отрутохімікатами, то глядиш – і виборе РФ свої меркантильні інтереси на українській території.