Жов 01

     Шугану сусідів ближніх, аби дальні затремтіли, та ще й добре протрясло щоб – вирішила Раша – і вперлася рогом на грузинській землі. Не грузинська вона тепер, а буф-ф-ферна. Прокладкова чи памперсна, гофроматеріал словом (гусеницями раша-танків згофрований ущерть).

     Мильний спектакль із нібито виведенням військ з грузинської території світову громадськість знудив не менше, аніж українців – гундосні ультиматуми колишніх соратників по демкоаліції.
    
     Як і українські політики, російський Двоголовий Індик довів – вірити його словам, запевненням, твердженням не можна в жодному разі. Віроломність, підступність та блюзнірство, як споконвічні родові плями варварської Московії, знову невідмивно в’їдаються в оновлені штандарти шовіністичної еРеФи.
    
     Коли Україна зі скрипом почала робити несміливі кроки з відновлення власної історії, Росію лютило, що в неї відбирають украдене й безповоротно присвоєне нею ще в минулі століття.  

     ««Протягом сотень років російських дітей у школі вчили, що “Киев – мать городов русских”. Батькам важко пояснити дітям, чому Київ знаходиться за кордоном і навіть не пов’язаний з Росією. Так само важко багатьом патріотично налаштованим росіянам прийняти той факт, що історія Росії починається в XIV столітті з варварського князівства Московського, а не з Києва, який на три сторіччя раніше при князі Ярославі Мудрому вже був столицею великої, економічно і культурно процвітаючої європейської країни»», – пише у статті в The Washington Times консультант з політики національної безпеки у Вашингтоні Віктор Басюк.
«Україна в НАТО помирить Росію і Захід?»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/9/30/82025.htm

     І справді, відбери у Росії незаконно присвоєну нею багатющу спадщину Київської держави Русі – і її варварське єство стане голим-лисим на горбі. Тому й опирається вона, тому й не віддає ні «п’яді» раніше загарбаного, присвоєного, викраденого, стягненого «з чужого плеча» та начепіреного на свою «косую сажень».

     У грузинську територію Раша вгризлася – не відірвеш. А відривати ж від чужого треба! Тому й спрямували 22 країни світу своїх 300 спартанців – європейських миротворців до зраненої Грузії. Аби стежили за підступним крадієм, контролювали неконтрольовані самостійно дії раша-клептомана.

     «Миротворці Євросоюзу, які у середу починають свою місію в Грузії, не матимуть негайного доступу до буферних зон навколо Південної Осетії»
http://www.ukrinform.ua/ukr/order/?id=737684
«На першому етапі спостерігачі ЄС працюватимуть на територіях, прилеглих до зон південноосетинского і абхазького конфліктів»
http://www.ukrinform.ua/ukr/order/?id=737674

     А що Росія? Опирається, шкіриться і поспіхом наїжачується все новим і новим озброєнням.
«Уряд РФ додатково виділить на озброєння 80 млрд рублів»
http://www.ukrinform.ua/ukr/order/?id=738015

     Ясна річ, рожевих планів ніхто не ліпить. Хоч і триста тих сучасних євроспартанців, але що вони зроблять? Не в тій вони силі, що пращури їхні, що славнії Спарти сини. Потовчуться-потовчуться – та й розійдуться. Пальчиками посваряться, міжнародними нормами подокоряють, на тотальне недопускання поображаються – та й по тому. Норми міжнародні для євроджентльменів писані. А відверті нахаби як плювали на них, так і плюватимуть – з масним перегаром. Газовим.
    
     Перманентна варварська епоха РФ ще тільки зайшла на новий висхідний виток. Ще наплачуться від тих витків – і світова громадськість, і сусіди сором’язливі, й сотні тисяч свідомих росіян. Біс.

Сер 31

8.08.2008 – ……
Як мало часу сплинуло, а як змінився світ!

На межі відліків, повертаючись додому з відпустки безтурботно засмаглий, віз колегам кримського вина. Вдома – ШОК! І відлік вже новий. Війна третього тисячоліття – зовсім поруч, між «колегами» по СНД. Неймовірно, але, біс забирай, – показово, бо головний провокатор та агресор континенту вперто, невблаганно незмінний – Раша, Раша, Раша!  
Не дивно, що наступного дня на роботу я пішов із «Тбілісі». Соком багряних грон країни, у якій стало криваво-червоно… Боляче…

Недавня новина нагадала про той день своєю співзвучністю:
«США і Польща відзначили розміщення ПРО грузинським “Кіндзмараулі”»
http://www.unian.net/ukr/news/news-268690.html

Чи варто дивуватися події та способу її «відзначення» – після такого-от російського «стимулу». Не приведи, Боже, подібним чином стимулюватися надалі! Але, схоже на те, що «північна сусідка» (ворогові не побажаєш такого сусіда) на подібні «стимули» буде щедрою. Зірвано-башенна еРеФа так розкочегарилася у своєму імперському, силовому угарі, що мабуть не зупиниться, допоки не розкрутить нову «холодну війну». І схоже, готова охолодити на орбіті довкола себе, нахабно-егоцентричної, весь навколишній світ!

Неототалітарна Росія ломонулася у силовий реванш після стількох програшів загальносвітовій демократизації. У неї – ностальгія по середньовіччю. Маски здерті: з-під блакитної фарби, блюзнірськи плеканого іміджу «брателли-миротвориці» – прям як із бані, вигулькнула «рожа красная». Нахабний диктатор увійшов у раж.

Неймовірно, настільки навсебічно Росія готова демонструвати цілковиту зневагу. До всього і до всіх. На сусідів-еСеНДівців (разом з їхньою «т-т-територіальною цілісністю») Росії просто наплювати й розтерти, на світові громадські структури – наплювати звисока, на європейську спільноту – плювати через газову трубу. На Штати ж – з особливою насолодою, тричі й із підсьорбом.
А про те, наскільки обхаркані Росією її ж власні міжнародні зобов’язання, бридко й згадувати. Останні тупо стоять і обтікають.

Назвати нинішню політику російського керівництва новітнім шовіністичним нацизмом? Можна, підстав для цього – хоч відбавляй. Імперським бєспрєдєлом? Ще й як! Сподвигає бо Раша ще й не на такі порівняння. Їй-бо, як не люблю це звукосполучення, але й його Росія відроджує – тільки вже на свою адресу: пам’ятаєте холодновоєнний термін «ворог №1»? Так от номінант на це високе звання малюється бе-е-езсумнівний. Як це не прикро.
Аби не уподоблятися Росії у будівництві ворогопірамід, можна її називати простіше – «Війнотворець №1». Скромно і цілком заслужено. Так-от, проти незалежної України цей війнотворець воює вже давно. І доволі успішно. Економічно – років вже так з 15. Політично – усі 17. Інформаційно – чи не найсильніше. Особливо «комплексно» – нині.

Взяти в одній лиш грузинській темі. Образ «українця-ворога» плекався з маразматичною наполегливістю: «хохли» нібито були присутні з грузинського боку повсюдно – зенітним вогнем опікувались, у літаках гасали повально, у танках – через одного, ще й, переодягшись у російських війнотворців, почали нібито організовувати мародерсько-підривні групи з метою компрометації «величавых русских воинов». Як там раша-генерал В’ячеслав Борисов заявляв: «У мене є інформація, що тут українські диверсанти працюють і рвуть все підряд від нашого імені». Було б ім’я, а то ж одні лиш «нашизми» у росіян!

Відверто збоченицьке виправдання Москвою своєї агресії в Грузії шокувало і продовжує шокувати весь світ (окрім хіба що громадян Росії – їх це переважно гріє, як імпер-патріотів). Проросійські організації, які контролюють Севастополь, вже відкрито й неприховано заявляють, що діють на замовлення і під фінансування саме матушкі-Расєї.
http://www.pravda.com.ua/news/2008/8/26/80306.htm
«Ющенко: Україна виявилася заручником у геополітичній грі Росії»

Як розцінюють західні експерти, «Росія вже де-факто окупувала Крим». Добре, якщо тільки Крим… Рашівські піар-перли сиплються в інформаційний ефір, наче з рога достатку. Попри Путінське офіціозне прикриття щодо провокаційності кримської теми.
http://www.izvestia.ru/ukraina/article3119964/
«Вторая Крымская. Готова ли Россия вернуть полуостров?»
За логікою ударної статті «Известий» (про другу після грузинської кримську війну), територіальну цілісність України гарантує лише один документ – «российско-украинский Большой договор о дружбе и сотрудничестве» (про те, що в України є всі державні атрибути, навіть не згадується  – ет, дрібниці які). По-«известински»: якщо Росія той договір не продовжить, розірве, то матиме повне право реалізовувати своє право на Крим і Севастополь.
Ну і так далі: очевидні, об’єктивні реалії тупо ставляться з ніг на голову, і патріотичний раша-обиватель вірить усій тій чорнушній риториці й ще більше розпалюється проти України. Як бачимо – і проти всього світу. За безшабашною раша-логікою – «Бичевать – так с музыкой!».  

Дорога у прірву – колесо скандальних вчинків Росії розкручується нею все сильніше. «Сенсації» за «сенсаціями». Невдовзі ще можемо й почути, що Росія іще когось після себе убовкала визнати Південну Осетію та Абхазію. Щодо бажаних для Раші подій – ще хтозна, а от протилежний ефект від очікуваного Москвою резонуватиме ще не раз і не двічі.

Й резонуватиме скрізь, окрім хіба що України. Тут у Раші певності набагато більше. Відвертим програшем РФ-імперії стало лише те, що в Україні прагнення вступити до системи колективної безпеки НАТО вона посилила багатократно. Але єдності у нас – як не було, так і нема. Це Грузію нависла небезпека згуртувала воєдино. Українців – аж ніяк.

От, не дай Бог, чавне «истосковавшийся по агресии» військовий російський чобіт Україну – і що буде? Без сумніву, патріотично налаштовані українці сприймуть окупанта адекватно його агресії. Але скільки так званих «громадян» України зустрінуть «визволителів» хлібом-сіллю, пустять сльозу розчулення, пов’яжуть на гусениці загарбницьких танків вишиті рушники та сумлінно лопотітимуть перед ними заздалегідь припасеними російськими прапорцями (а найбільш завбачливі – й заздалегідь заготовленими російськими паспортами). В одному Севастополі скільки он, ніби ж під 100 тисяч власників двоголовоорлих паспортин?!

Годі доводити й те, що в Україні навіть імовірна війна не поєднала б вітчизняні антагоністичні «владно-опозиційні» сторони. Скорше навпаки – ще більше роз’єднала б. Не вгамувався б і знавіснілий український так званий політикум, невиліковно потрощений вірусом деградації. Стихнути (на якийсь час) може хіба що війна на знищення між українськими президентом та прем’єркою. Точніше, затята війна на знищення прем’єрки, що її веде Секретаріат Президента.

Словом, підстав для оптимізму – грець знайдеш! Уперто віриться, лиш в те, що світ не зміниться на гірше.
Будемо в блуді й далі, панове ліпники українського відліку?

139
Тінь над Кавказом
240 

Чер 12

     Мильна опера «Дружба-2» ітиме, вочевидь, без антрактів. З боку Росії таке «оперування» є, по-суті, інформаційною війною. І не тільки інформаційною. Приклади тому – останні повідомлення про допрофілюваня та нарощування ударної міці військової бази ВПС Росії під Таганрогом – нового антинатовського форпосту перед носом в України та Грузії, а також ударного аргументу в перспективному вирішенні «кримського питання». Ну, але на разі хай то буде головним болем всіляких генералів, ми то беремо лиш до уваги. Позаяк обіцяла ж Росія «адекватные меры» у розрізі ПДЧ (в НАТО).
     Щодо інформвійни. Офіційне РФ-радійо «ква-ква-Москва» працює без вихідних. Свіже «ква» – вякання щодо планів України відсвяткувати наступного року 350-річчя Конотопської битви. Крутять у носі Росії, бачите, ці плани.

«У Росії висловили чергове “фе” Україні»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/6/10/77305.htm

«Комментарий Департамента информации и печати МИД России в связи с вопросом российских СМИ о планах празднования на Украине 350-летия Конотопской битвы»
http://www.ln.mid.ru/brp_4.nsf/sps/0DD0502FE86B5073C3257464003276A1

«У Огризка відповіли Росії, що свята – внутрішня справа»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/6/10/77317.htm

     Історія України (особливо у російській «редакції») – це історія суцільних поразок. Такою ми рідну історію переважно й знаємо. Тоді як маємо право і вітчизняні перемоги – знати та відзначати.

     Чому наступного року ми маємо люб’язно (і принизливо) відзначати лише помпезне «свято російської зброї» – трьохсотріччя Полтавської битви? От тут якраз і можна погодитись із українським главою держави, який пропонує зосередитися на відзначенні іншого ювілею – безпосередньо пов’язаного з Полтавською битвою та її наслідками для України, а саме – річниці трагедії у Батурині, коли російські окупаційні війська нещадно розправилися із тисячами наших земляків (в основному мирними жителями, оборонцями українських земель).

     У даній ситуації дійсно що – якщо росіянам дуже вже кортить і свербить щось відзначати «спільно», то чому б не відзначити у 2009 році й 350-річчя Конотопської битви, у якій гетьман Іван Виговський розгромив 100-тисячне добірне російське військо. А ще ))))))) – наступного року можна було б (також «спільно») відзначити й 390-ліття походу гетьмана Сагайдачного на Москву… )))))))

 
Конотопська битва в «Вікіпедії»

«Чому більше знали про конотопську відьму, аніж про Конотопську битву?» (Ю. Мицик: Росія замовчувала правду про Конотоп)

     Але то все – рік наступний. Саме ось ці дні у нас знаменні іншою дотичною – і показовою у європейському прагненні України – значущою датою. Договору славетного українського гетьмана Івана Мазепи зі шведським королем Карлом ХІІ – рівно 300 років. Договору, в результаті мудрого й правильного втілення якого Україна вже тоді утвердила б себе як незалежна держава західноєвропейського типу.

     На відзнаку цієї значущої дати – а відзнаки вона й справді варта – дозвольте вмістити цитатою доволі компактну й неупереджену статтю на цю тему – виклад колегою бесіди зі знаним істориком, професором, заст.директора Українського Інституту національної пам’яті Владиславом Верстюком:

http://www.ukrinform.com/ukr/order/?id=698603
«Він мріяв створити  на теренах України цивілізовану європейську державу»
(До 300-річчя від дня підписання договору гетьмана Івана Мазепи зі шведським королем Карлом ХІІ)

…далі »

Кві 13

Враження, що старі міфи починають нове життя вже буквально. Ідучи повз антинатівських мітингувальників у день приїзду в Київ Буша, порснув сміхом від дослівно наступного:

«Червоноармієць, гвинтівку тримай!
В натівця цілко стріляй!
»

На майдані тоді стирчали камуністи у коктейлі із агресивними соціалістами. Зрештою, посили регіоналів тієї ж «глибини» – взяти хоча б януковичеві співанки «Если бы парни всей земли…».

«Парни» впевнені у безпрограшній грі: не треба навіть розпинатися у хоча б більш-менш здоровоглуздих переконаннях, достатньо освіжати тільки підсвідомість аудиторії легкими натисками на старі-добрі кнопки, позабивані колись кілками у мізки кожного пост-«савєцкава чєлавєка». І вони спрацюють. Міфи совковії.

Печерний раша-ведмідь на легкі натискання вже не розмінюється. Він перейшов на грубі. Ще б пак, це ж треба Україні отак допекти Москву намірами втілити найбільші холодно-воєнні страхи Росії – безбуферно сусідувати із одвічним ворогом Європою, а з нею й Штатами. Це ж оживають кошмарні сни російських бункер-генералів, які досі ведуть безкінечну «борьбу до победного конца». На чолі з Путіним у касці.   

А буфера все нахабніють. Особливо найбільший буферок-фраєрок. Мало того, що ця донедавна безропотна територійка із беззаперечно російської СФЕРИ ВПЛИВУ оголосила себе «д-д-державою Україна» (тоді подумали – хай потішиться наївна), так тепер ця територійка лізе на дах нахабства – хоче не просто вивести себе зі статусу буфера, а ще й цілковито європеїзуватися. Сховавшись при цьому під парасольку європейської системи колективної безпеки. Віддавшись «злейшему врагу» і ставши таким чином частиною ворожого табору. Ґвалт!

Як тут не вийти із себе навіть залізному феліксівцю Путіну? Як не помутніти думками і не посмердіти словами? А хто б сумнівався в тому, що Україна для Путіна навіть не держава, а так – випадковий шмат «сопредельных территорий»? Буфер-прокладка, що вислизає з-поміж ніг. Тому й нічого дивного нема у намірах Росії, розірвавши цю прокладку надвоє, хоча б ще сухою (південно-східно-регіонною) її частиною прикрити свою голизну. Це цілком логічна реакція раша-сусіда. Не виходить цілий «олвейс», хоча б половинкою собі дупу прикриють. Від Грузії он взагалі – зможуть прикритися лише тонюсінькими буфер-прокладочками Абхазією та Південною Осетією.

Таким чином, для України загроза й справді втратити свою територіальну цілісність звучить як ніколи реально за роки незалежності. Нині Росія має для цього дубове підґрунтя («дубове», бо замішане на раша-амбіціях, комплексах холодної війни, ведмежих печерно-бункерних страхах та доктринах геополітичного впливу).

Відтак і звучить цілком логічно заява МЗС України щодо відверто антиукраїнських дії Росії з вимогою припинити практику погроз:  

http://www.pravda.com.ua/news/2008/4/12/74561.htm
«Україна вимагає від Росії припинити погрози»

І як серм’яжна правда, сприймаються гіркі слова заяви:
«У такій ситуації стає дедалі очевиднішим, що євроатлантичний вибір України – єдиний спосіб гарантувати безпеку нашої держави. Отже, Україні належить якнайшвидше інтегруватися до НАТО як основи системи колективної безпеки».

Біс. Дограєшся, Росіє!

Якщо дивитися реалістично, версію вдалого розколу Росією України можна однак розглядати усього лиш як версію. Реальністю буде інше – постійний і безперервний дестабілізаційний вплив Росії на Україну, розбалансовуючий тиск. Не житиметься, словом, нам спокійно з отаким сусідом!

Мало того, що свої «два українці – три гетьмани» згоди не доходять, та ще й Росія олію до вогню відрами литиме. Чи то пак, нафту. З труби до дуп політикам.

Он німців із французами Путін трубою таки надресирував щодо українського ПДЧ. Особливо німців, яких через свою кадебістську дойч-спеціалізацію знає, як облуплених. Фрау Меркель залякав мало не до утробних страхів.  

Але є й спільний для всіх самозаспокоєних європейців острах – боязнь нестабільності, розбалансованості та непрогнозованості. А такою якраз і постає перед брюссельські очі Україна. Як же план дій щодо членства давати такій розгойданій державі? От стабілізуєтесь – передовсім політично. А саме цю тему й Раша просікла хитренько. І тому ніколи не дасть Україні стабілізуватися та солідаризуватися. Політично якнайперше. Хто ж, як не Росія, здатен (і кровно зацікавлений) українську нестабільність зробити ВІЧНОЮ!

Таким чином, пресловута «рука Москви» стане для України не міфічною страшилкою, а повсякденною реальністю, постійним і безперервним зубним болем. Готуймось до борні, панове, інакше ми – раби Москви…

 
                                                                                             Надпис на плакаті – “Киев – русский город”

P.S.
Факти відомі, але нехай хоча б лінково стирчать нагадуванням:
http://ua.pravda.com.ua/news/2008/4/7/74230.htm
http://www.unian.net/ukr/news/news-245485.html
В.Путін: “Ты же понимаешь, Джордж, что Украина – это даже не государство! Что такое Украина? Часть ее территорий – это Восточная Европа, а часть, и значительная, подарена нами!”

http://gazeta.ru/politics/2008/04/01_a_2683292.shtml  ;
http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/47f27f7800995/
Н.Вітренко: «”нужно не договариваться, а идти в наступление”, в частности, “колоть страну пополам” и делать “антиоранжевый блок”».

Кві 01

Огроменно пндравильним вважаю недавній месидж міністра оборони. Саме отаким-от стьобом і слід підкреслювати абсурдність наїздів Путіна – отого, що в касці з башти танка весь час погрозливо гундосить у бік України.

«Єхануров обіцяє не наводити на Росію ракети»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/31/73893.htm

Заява номер раз: «Яка б не була політична доцільність, Україна ніколи не направить свої ракети на Росію».
Провоката номер два: «Я не думаю, що з боку Російської Федерації буде якась загроза національній безпеці. Я цього не припускаю».

Щодо першої цитати: як може не розчулити її миролюбність? Оцініть, наприклад, лобову раша-егоцентричну путінську агресивність: «Мы будем вынуждены перенацеливать наши ракеты на объекты, которые мы считаем угрожают нашей национальной безопасности». А ми заспокоюємо росіянтів, ба навіть клянемося в несхибності історично сформованого ставлення до колишнього, нині зіпсованого «побратима». Який робить протилежні обіцянки – що він не стримається і переведе нас у категорію ворога. Бо не такі ми стаємо, як тому сусідові хоцця. Ну що ж, його діло хотіти будь що своє, а наша справа – хазяйнувати у своїй державі.

Словом, гарна заявочка. Єханурову респект. Тут тобі й іронія (мовляв, ми не такі западлисти, як рашівці) , і докір Росії (якою керують політичні гормони), і натяк, що й ми не беззубі та небеззбройні.

Це вже інше питання, що Росію такі «контрпіарні» заяви аніскільки не цікавлять і не лякають, лише дразнять. Головне інше – демонстрація нашої здатності до адекватного спілкування на рівних. А то Росія нахабно нависає, як самовпевнений здоровань над хиляком. І диктує та повчає тіко…

А тут отакі собі іронічні заявочки, як цитата №2: а ми от вступимо в НАТО – і нічогісінько ви нам за це не зробите. Окрім цілковито неадекватних і дубових опосередкованих помстних присікувань та наїздів.
  
Так тримати! Й це буде якраз по-українськи (хоч і вустами екс-бурята) – із життєствердним гумором, позитивістською іронією та присутністю духу. Будьмо!  

Бер 17

В Криму продуло. Вітренчишині маразми сильних збитків однак не завдали. Зубодробильна пурга, яку та вивергає, нищівно резонує лише в пустих головах. Акцию пратєста «НАТО – нєт! Саюзу – да!» оптичили в неділю на символічній симферопольській площі Савецкай. Масштаби вражаючі – штириста «штиків» настягали на мітинг (в том чіслє паслов із васточних рєгіонав). Своїм партійцям ПСПУ унаочнила – їхні внески тратяться на їхні ж мітингові вояжі (бєз карупциі). Ну а гонорари від «друзєй із Расіі» – то для підзарядки лідера.

Прогресивні соц-діджеї розігрівали присутніх заводними до дрижаків хітами «Мы русские! Русский не сдается!», «Я рожден в Советском Союзе, сделан я в СССР»…

Важка ж артилерія – тези виступу Вітренчихи чітко витримані у стилі 2004-го, коли Україну тупо рвали на дві штуки. «Бендеровско-пронатовская коалиция» у ВР прислуговує Вашингтону та Брюсселю і взагалі створена на їхнє замовлення, а вступ до СОТ – все ’дно, що в НАТО. А от у Криму мрія пронатівських сил одна – розіграти «косовский сценарий» за участю кримських татар.

Але головна теза, як завжди у цеї дами – меркантильна. Потрібні перевибори, але такі, щоб залізно гарантувати ПСПУ проходження у парламент:

«…Я обратилась к Януковичу, к Симоненко и сказала: вы проиграли выборы, большинство в парламенте захватило бендеровско-пронатовская коалиция, они будут делать все, что от них требует Вашингтон и Брюссель, в этих условиях невозможно победить, сдайте мандаты. Этот парламент нужно разогнать…»

Але цимус у тому, щоб на нові вибори йти вже «общєй тєлєгай»:

«Только на выборы-то нужно идти всем вместе, сделать один антиоранжевый блок. Не считать, кого больше, кого меньше, а знать, что у нас общий враг – НАТО, США. У нас должна быть общая  цель – защита славянского единства!».

От такі-от ненав’язливі поради від «нашей Наташи»: об’єднатися проти спільного ворога №1 – в Україні це помаранчевий блок. Прівєт із Сєвєраданецка!

http://crimea.unian.net/ukr/detail/2871
 «Витренко в Крыму ”бузит” против НАТО»
 
P.S.
Із спостереженого особисто: в Києві на Оболоні з десяток пенсіонерів-комуністів вирядилися у старі мундири відставників, програвали на чемодані-патефоні платівки з «Катюшею» і трясли зморщеними кулачками перед престарілими домогосподарками, що тягли повз них сумки з базару. Ті відмахуючись бігли собі далі… «Масова» акція однак! С прівєтам із еСеСеСеР…

Бер 15

Штурханина триває. Як внутрішні, так і зовнішні «смики» збігаються. І ті, й інші працюють – як на розрив.  

Магнічення на захід:
«Польща придумала, як засватати Україну в НАТО»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/14/73076.htm

«Данія хоче надіслати Україні сильний сигнал»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/15/73125.htm

Якщо врахувати ж демарш пані Меркель, то заданий нею напрям – ідіть ви зі своїми проблемами та зі своїм Путіним на свій грьобаний схід! В Азіопу котіться, панове «канфліктниє»!

А куди ж нам іще:
«Путін готовий допомогти НАТО, щоб Україну не взяли в Альянс»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/15/73116.htm

Як бачимо, Путін готовий піти на поступки, ба навіть жертви. Вирішивши не тільки ядерним кнутом цьвохкати, а ще й пряники насильно повпихати натівцям. Подібні його пропозиції – ледь не сенсаційні з огляду на загальну тональність гирчання. Путя пропонує пару ешелонів російського гарматного м’яса із доставкою живцем до Афганістану. Хоча, чому саме російського, наберуть й іншонаціональних «окорочків» із федеральних республік. І – туди, де опеклися, де смажили «своїх» за повним національним спектром (включно з українцями). Нате, візьміть, гаспада натівці, нє жалка!

І все за один «баш» – усьо зроблю, лише відмовте Україні та Грузії у прийомі в НАТО. Видать зразу – нервує залізний ВВП, дуже йому не хоцця безбуферним стати. Це для нього – майже як в голі королі розрядитися.

«Печерні ведмеді» не люблять бути на виду. От і смикаються, й Україну патрають за південно-східний бік. Як завше й роблять із сором’язливими, нерішучими та двовекторними – або із штанів їх висмикують, або в пінг-понг ними ріжуться. То може врешті-решт, покажемо, панове українці, що й ми – в штанях!

Бер 10

Скелелаз то лізе, але чи «якірні» гаки забиває?
Зовнішні та внутрішні вітри укупі підтверджують: подолання натівської Голгофи – під огроменним гаком запитання!  

Зашкоду ззовні спробуй не поміть – мало не щодень висне, тисне і гугурка, наче скеля над потічком. Не смій текти онно туди, бо привалю, камінням закидаю, без  тепла й світла залишу! «Ведмежу скелю» – нашу Рашу як не зрозуміти? Невиправний нахаба штовхав і розштовхуватиме все, що навколо, аби лиш зручно власній дупі було. Навколишньому ж, аби не бути вкрай заштовханим і затертим, о-п-и-р-а-т-и-с-я треба.    

Воно то зрозуміло – сталевий брус на ймення «НАТО», аби вбезпечитись від скелі, був би ліпше не придумаєш,¬ надійнішої опори годі й віднайти. Визначитись би врешті-решт «потіччанам» – ховатимемо й далі покірні голови під сірою, важкою та задушливою скелею чи далі в світ потечемо?

Суто на лякливих потіччан розраховані останні месиджі Путіна-валуна, його ядерне шантажування переспрямуванням ракет ударної дії, заяви про затягування України за шививоріт –

http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/8/72823.htm
«Росія не згодна з затягуванням України в НАТО»

Подібні примітивні маніпуляції на ностальгійно-затурканих, хронічно хворих залишковим совкізмом «потіччанах», які «успадкували» вдовбувані десятиліттями міфічні страхи, звичайно ж – безпрограшні. Ними росіяни не гребують – чого ж совківському «добру» пропадати.

Знову й знову мусолить Путін улюблену популістську фразу «не можна бути “трошки вагітним”». Дик вона «універсальна»: не може Україна бути трішки чавленою, якщо налягати на неї, то вже до хрускоту череповного… Продовжуючи путінські слова: тиск і агресивність з боку Росії або є, або їх немає. Росія вагітна не трішки (а на всю голову ).

І для плекачів ілюзій щодо Медведєва Путін шапку на «і» натягнув – сказав, як відрубав: «Медведєв – російський націоналіст». Крапка.  

Але коби лише це. А внутрі-потічкова, українська безпорадність і бюрократичний формалізм чого варті? Показовою з цього приводу можна вважати УПшну статтю –

http://www.pravda.com.ua/news/2008/2/28/72316.htm
«Рак на горі як віха на шляху України до НАТО»

Важко не погодитись – жалюгідний рівень інформування українських громадян щодо НАТО здатен звести нанівець будь-які «верхові» зусилля – а це переважно піарні заяви вищих осіб і наступні куценькі дії. За таких «зусиль» і справді треба буде чекати, допоки членом НАТО стане Росія. І тільки вже за нею й ми поплетемося.

Держпрограму 4 роки втілювали (2004–2007) – задля формування широкої громадської підтримки курсу України на набуття членства в НАТО. Нібито втілювали. У результаті чого підтримка громадськістю ідеї «натування» тільки знизилась. Бо в цей час вдячний постсовіцький грунт щедро (по грошах і піар-діях) обробляли «авторитети» – ПР вкупці з ПСПУ та іншими надувальниками антинатовських кульок і бульок…

А зара куціє нова чиновницька закарлючка – т.з. Державна цільова програма інформування громадськості щодо євроатлантичної інтеграції України на 2008-2011 роки. Свіженька імітація роботи. Мало чим ліпша за регіоналівські кульки. Можна побитися об заклад – уп’ятеро менш дієва, хоч також – палена гума.  

І все це – в умовах дебелого «конфліктного потенціалу» України. І паралельно із активною протидією натівським ініціативам, укупі з по-вітренчихівськи істеричною контрагітацією –
http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/5/72634.htm
«Янукович вичерпав резерви і пішов до народу»
Чергову майданну карусель «масові-акції-протесту» регіонали якщо запустять, то не за держбюджетні кошти (від такої лафи вони зараз відлучені), а як бізнес-проект – ефектніше й видовищніше. Витрачаючи щодень піврічний бюджет тієї держпрограми-жуйки.

Дик такими «зусиллями» ні за який «шиворот» (як синекдохував ВВП) Україну і «потіччан» до НАТи не затягнеш. Будь спок, гаспадін Путін!

А ті, котрі панове (чиновні «потіччани») – коли вже адекватно розворушитесь? Маєте ж бути скорше по-франківськи «рабами волі», аніж пластиковими «каменярами». І усвідомити врешті-решт, що заклик «Лупайте сю скалу!» не означає «шкребіть пластмасовою ложечкою»

    

Лют 16

 Путін поставив рекорд базікання. З їдного боку, важко й знайти гаранта, якому вистачить словарного запасу на 4 години 40 хвилин більш-менш осмислених проповідей (окрім Фіделя Кастро та Уго Чавеса звичайно ж). З іншого – наговорити стільки лабуди на адресу України!  

Перше, що штрикає й непокоїть (не лише на другий день після ВВП-шних одкровень): Боже, Путін і досі у стані війни! Базари про численні серйозні загрози національній безпеці еРеФи, про лінії оборони, позиційні райони ведуться крізь шокуюче серйозно зціплені зуби. Причому відразу видно: шори і штори сидять на фундаменті бетонних стереотипів часів холодної війни. Не знаю якими методами вганяли їх у глибини підсвідомості молодого КаДеБіста, але саме ті стереотипи продовжують несхибно керувати Путіним. Школа однак!  

Хай вже воює зі США, але з Європою (і зі всім, що має до неї відношення або ж збирається мати)! Схоже, світ ВВП кроєний строго надвоє – його імперія та вороже оточення, більше чи менше просякнуте соусом «USA».

Непокоїть і саме трактування Путіним безпеки. Він планує перенацілювати ракети ударної дії на об’єкти протиракетної оборони. Тобто, якщо путятинки (ядерні боєголовки РФ) не мають комфортного маршруту – це небезпека. Весь світ має бути під цілковито безперешкодним путінським прицілом.

    

Цікаво було б почути відверту відповідь ВВП, коли саме Україна стала для нього небезпекою та загрозою національній безпеці Росії – коли оформила незалежність чи визріла на помаранчеву революцію? Напевне, відразу ж як тільки усвідомила себе окремою від імперії державою.

Путін активно заперечував агресивність Росії, не помічають яку хіба що бравурні патріоти РФ. А яке тоді забарвлення у його наступного формулювання щодо України:
Мы будем вынуждены перенацеливать наши ракеты на объекты, которые мы считаем угрожают нашей национальной безопасности. И я обязан сегодня об этом сказать прямо и честно, чтобы потом не переваливать с больной головы на здоровую” – зі слів на останній «Большой пресс-конференции» – http://www.rian.ru/politics/20080214/99187119.html
У найкращому разі із цего висловлювання сочиться дебелий егоцентризм, яким важко не образити будь-як товстошкірого сусіда.

Щодо здорової чи хворої голів: може каску залізного гаранта все ж бо підточила іржа непомірних трудових перевантажень? «Все эти восемь лет я пахал, как раб на галерах, с утра до ночи, и делал это с полной отдачей сил» – жаліється Путін – http://www.rian.ru/politics/20080214/99185527.html

От чи туди, куди прагне ВВП, пішли його сили: останніми своїми ультимативними погрозами ВВП не залякає чи упокорить українську громадськість, а скорше побільшить число українців, які зрозуміють, що значить для України НАТО.

Не знаю, як оцінюють стан кадебістського вояка фахівці-медики, як на мене – сподіватися марно, психіатр Путіна не врятує. Ідеться ж бо не про який-небудь обсесивно-компульсивний розлад. Череп універсального солдата VVP прошитий НАСКРІЗНО. А от Україну якщо не рятувати, то убезпечити від того маніяка – як не крути – доведеться.
 

Лют 13

   
Війна довкола НАТО набирає обертів. Звичайно ж – штучно, звичайно ж – стараннями її диригента –  Великого вседержителя Путіна, який брутально й безцеремонно ультиматує «З НАТО – без газу! Без НАТО – з газом!». Виступ на підсумковій прес-конференції українського гаранта, якого 4 години поспіль пресували й прасували раша-ультиматівці, справляє гнітюче враження. Ющенко виглядає як поскубане курча. Голос приглушений, говорить неприродньо, вимушено.
Звичайно ж, куди приємніше було б бачити гарантові груди, по-державницьки гордо й незламно випнуті назустріч зверхньому виклику, чути виступ українською мовою, відчувати впевненість у речах очільника європейської держави. Але – аж ніяк. Скис курилка.
У свою чергу, Путін не може не насолоджуватися напівняченою проповіддю, що йому бачте не хочеться спрямовувати на територію України свої ядерні ракети ударної дії. Ех, даремно віддали ми рашівцям ядерні ракети! 
  
Проросійські ж васали-регіонали, цілком зосередившись з подачі босів із Москви на сліпо-глухому блокуванні будь-якої роботи українського парламенту, урізноманітнюють свою рутинну депутатську блокувальну роботу, бавлячись жовтими і синіми кульками  з написами “НАТО ні!“. Кульки, до речі, також нагазовані. От ті кульки якраз мають ідеальний вміст – вони і з НАТО, і з газом.

Мильна ж булька роздувається все більше…

ВР_12.02.2008 - 8