Жов 01

     Шугану сусідів ближніх, аби дальні затремтіли, та ще й добре протрясло щоб – вирішила Раша – і вперлася рогом на грузинській землі. Не грузинська вона тепер, а буф-ф-ферна. Прокладкова чи памперсна, гофроматеріал словом (гусеницями раша-танків згофрований ущерть).

     Мильний спектакль із нібито виведенням військ з грузинської території світову громадськість знудив не менше, аніж українців – гундосні ультиматуми колишніх соратників по демкоаліції.
    
     Як і українські політики, російський Двоголовий Індик довів – вірити його словам, запевненням, твердженням не можна в жодному разі. Віроломність, підступність та блюзнірство, як споконвічні родові плями варварської Московії, знову невідмивно в’їдаються в оновлені штандарти шовіністичної еРеФи.
    
     Коли Україна зі скрипом почала робити несміливі кроки з відновлення власної історії, Росію лютило, що в неї відбирають украдене й безповоротно присвоєне нею ще в минулі століття.  

     ««Протягом сотень років російських дітей у школі вчили, що “Киев – мать городов русских”. Батькам важко пояснити дітям, чому Київ знаходиться за кордоном і навіть не пов’язаний з Росією. Так само важко багатьом патріотично налаштованим росіянам прийняти той факт, що історія Росії починається в XIV столітті з варварського князівства Московського, а не з Києва, який на три сторіччя раніше при князі Ярославі Мудрому вже був столицею великої, економічно і культурно процвітаючої європейської країни»», – пише у статті в The Washington Times консультант з політики національної безпеки у Вашингтоні Віктор Басюк.
«Україна в НАТО помирить Росію і Захід?»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/9/30/82025.htm

     І справді, відбери у Росії незаконно присвоєну нею багатющу спадщину Київської держави Русі – і її варварське єство стане голим-лисим на горбі. Тому й опирається вона, тому й не віддає ні «п’яді» раніше загарбаного, присвоєного, викраденого, стягненого «з чужого плеча» та начепіреного на свою «косую сажень».

     У грузинську територію Раша вгризлася – не відірвеш. А відривати ж від чужого треба! Тому й спрямували 22 країни світу своїх 300 спартанців – європейських миротворців до зраненої Грузії. Аби стежили за підступним крадієм, контролювали неконтрольовані самостійно дії раша-клептомана.

     «Миротворці Євросоюзу, які у середу починають свою місію в Грузії, не матимуть негайного доступу до буферних зон навколо Південної Осетії»
http://www.ukrinform.ua/ukr/order/?id=737684
«На першому етапі спостерігачі ЄС працюватимуть на територіях, прилеглих до зон південноосетинского і абхазького конфліктів»
http://www.ukrinform.ua/ukr/order/?id=737674

     А що Росія? Опирається, шкіриться і поспіхом наїжачується все новим і новим озброєнням.
«Уряд РФ додатково виділить на озброєння 80 млрд рублів»
http://www.ukrinform.ua/ukr/order/?id=738015

     Ясна річ, рожевих планів ніхто не ліпить. Хоч і триста тих сучасних євроспартанців, але що вони зроблять? Не в тій вони силі, що пращури їхні, що славнії Спарти сини. Потовчуться-потовчуться – та й розійдуться. Пальчиками посваряться, міжнародними нормами подокоряють, на тотальне недопускання поображаються – та й по тому. Норми міжнародні для євроджентльменів писані. А відверті нахаби як плювали на них, так і плюватимуть – з масним перегаром. Газовим.
    
     Перманентна варварська епоха РФ ще тільки зайшла на новий висхідний виток. Ще наплачуться від тих витків – і світова громадськість, і сусіди сором’язливі, й сотні тисяч свідомих росіян. Біс.

Сер 31

8.08.2008 – ……
Як мало часу сплинуло, а як змінився світ!

На межі відліків, повертаючись додому з відпустки безтурботно засмаглий, віз колегам кримського вина. Вдома – ШОК! І відлік вже новий. Війна третього тисячоліття – зовсім поруч, між «колегами» по СНД. Неймовірно, але, біс забирай, – показово, бо головний провокатор та агресор континенту вперто, невблаганно незмінний – Раша, Раша, Раша!  
Не дивно, що наступного дня на роботу я пішов із «Тбілісі». Соком багряних грон країни, у якій стало криваво-червоно… Боляче…

Недавня новина нагадала про той день своєю співзвучністю:
«США і Польща відзначили розміщення ПРО грузинським “Кіндзмараулі”»
http://www.unian.net/ukr/news/news-268690.html

Чи варто дивуватися події та способу її «відзначення» – після такого-от російського «стимулу». Не приведи, Боже, подібним чином стимулюватися надалі! Але, схоже на те, що «північна сусідка» (ворогові не побажаєш такого сусіда) на подібні «стимули» буде щедрою. Зірвано-башенна еРеФа так розкочегарилася у своєму імперському, силовому угарі, що мабуть не зупиниться, допоки не розкрутить нову «холодну війну». І схоже, готова охолодити на орбіті довкола себе, нахабно-егоцентричної, весь навколишній світ!

Неототалітарна Росія ломонулася у силовий реванш після стількох програшів загальносвітовій демократизації. У неї – ностальгія по середньовіччю. Маски здерті: з-під блакитної фарби, блюзнірськи плеканого іміджу «брателли-миротвориці» – прям як із бані, вигулькнула «рожа красная». Нахабний диктатор увійшов у раж.

Неймовірно, настільки навсебічно Росія готова демонструвати цілковиту зневагу. До всього і до всіх. На сусідів-еСеНДівців (разом з їхньою «т-т-територіальною цілісністю») Росії просто наплювати й розтерти, на світові громадські структури – наплювати звисока, на європейську спільноту – плювати через газову трубу. На Штати ж – з особливою насолодою, тричі й із підсьорбом.
А про те, наскільки обхаркані Росією її ж власні міжнародні зобов’язання, бридко й згадувати. Останні тупо стоять і обтікають.

Назвати нинішню політику російського керівництва новітнім шовіністичним нацизмом? Можна, підстав для цього – хоч відбавляй. Імперським бєспрєдєлом? Ще й як! Сподвигає бо Раша ще й не на такі порівняння. Їй-бо, як не люблю це звукосполучення, але й його Росія відроджує – тільки вже на свою адресу: пам’ятаєте холодновоєнний термін «ворог №1»? Так от номінант на це високе звання малюється бе-е-езсумнівний. Як це не прикро.
Аби не уподоблятися Росії у будівництві ворогопірамід, можна її називати простіше – «Війнотворець №1». Скромно і цілком заслужено. Так-от, проти незалежної України цей війнотворець воює вже давно. І доволі успішно. Економічно – років вже так з 15. Політично – усі 17. Інформаційно – чи не найсильніше. Особливо «комплексно» – нині.

Взяти в одній лиш грузинській темі. Образ «українця-ворога» плекався з маразматичною наполегливістю: «хохли» нібито були присутні з грузинського боку повсюдно – зенітним вогнем опікувались, у літаках гасали повально, у танках – через одного, ще й, переодягшись у російських війнотворців, почали нібито організовувати мародерсько-підривні групи з метою компрометації «величавых русских воинов». Як там раша-генерал В’ячеслав Борисов заявляв: «У мене є інформація, що тут українські диверсанти працюють і рвуть все підряд від нашого імені». Було б ім’я, а то ж одні лиш «нашизми» у росіян!

Відверто збоченицьке виправдання Москвою своєї агресії в Грузії шокувало і продовжує шокувати весь світ (окрім хіба що громадян Росії – їх це переважно гріє, як імпер-патріотів). Проросійські організації, які контролюють Севастополь, вже відкрито й неприховано заявляють, що діють на замовлення і під фінансування саме матушкі-Расєї.
http://www.pravda.com.ua/news/2008/8/26/80306.htm
«Ющенко: Україна виявилася заручником у геополітичній грі Росії»

Як розцінюють західні експерти, «Росія вже де-факто окупувала Крим». Добре, якщо тільки Крим… Рашівські піар-перли сиплються в інформаційний ефір, наче з рога достатку. Попри Путінське офіціозне прикриття щодо провокаційності кримської теми.
http://www.izvestia.ru/ukraina/article3119964/
«Вторая Крымская. Готова ли Россия вернуть полуостров?»
За логікою ударної статті «Известий» (про другу після грузинської кримську війну), територіальну цілісність України гарантує лише один документ – «российско-украинский Большой договор о дружбе и сотрудничестве» (про те, що в України є всі державні атрибути, навіть не згадується  – ет, дрібниці які). По-«известински»: якщо Росія той договір не продовжить, розірве, то матиме повне право реалізовувати своє право на Крим і Севастополь.
Ну і так далі: очевидні, об’єктивні реалії тупо ставляться з ніг на голову, і патріотичний раша-обиватель вірить усій тій чорнушній риториці й ще більше розпалюється проти України. Як бачимо – і проти всього світу. За безшабашною раша-логікою – «Бичевать – так с музыкой!».  

Дорога у прірву – колесо скандальних вчинків Росії розкручується нею все сильніше. «Сенсації» за «сенсаціями». Невдовзі ще можемо й почути, що Росія іще когось після себе убовкала визнати Південну Осетію та Абхазію. Щодо бажаних для Раші подій – ще хтозна, а от протилежний ефект від очікуваного Москвою резонуватиме ще не раз і не двічі.

Й резонуватиме скрізь, окрім хіба що України. Тут у Раші певності набагато більше. Відвертим програшем РФ-імперії стало лише те, що в Україні прагнення вступити до системи колективної безпеки НАТО вона посилила багатократно. Але єдності у нас – як не було, так і нема. Це Грузію нависла небезпека згуртувала воєдино. Українців – аж ніяк.

От, не дай Бог, чавне «истосковавшийся по агресии» військовий російський чобіт Україну – і що буде? Без сумніву, патріотично налаштовані українці сприймуть окупанта адекватно його агресії. Але скільки так званих «громадян» України зустрінуть «визволителів» хлібом-сіллю, пустять сльозу розчулення, пов’яжуть на гусениці загарбницьких танків вишиті рушники та сумлінно лопотітимуть перед ними заздалегідь припасеними російськими прапорцями (а найбільш завбачливі – й заздалегідь заготовленими російськими паспортами). В одному Севастополі скільки он, ніби ж під 100 тисяч власників двоголовоорлих паспортин?!

Годі доводити й те, що в Україні навіть імовірна війна не поєднала б вітчизняні антагоністичні «владно-опозиційні» сторони. Скорше навпаки – ще більше роз’єднала б. Не вгамувався б і знавіснілий український так званий політикум, невиліковно потрощений вірусом деградації. Стихнути (на якийсь час) може хіба що війна на знищення між українськими президентом та прем’єркою. Точніше, затята війна на знищення прем’єрки, що її веде Секретаріат Президента.

Словом, підстав для оптимізму – грець знайдеш! Уперто віриться, лиш в те, що світ не зміниться на гірше.
Будемо в блуді й далі, панове ліпники українського відліку?

139
Тінь над Кавказом
240 

Чер 12

     Мильна опера «Дружба-2» ітиме, вочевидь, без антрактів. З боку Росії таке «оперування» є, по-суті, інформаційною війною. І не тільки інформаційною. Приклади тому – останні повідомлення про допрофілюваня та нарощування ударної міці військової бази ВПС Росії під Таганрогом – нового антинатовського форпосту перед носом в України та Грузії, а також ударного аргументу в перспективному вирішенні «кримського питання». Ну, але на разі хай то буде головним болем всіляких генералів, ми то беремо лиш до уваги. Позаяк обіцяла ж Росія «адекватные меры» у розрізі ПДЧ (в НАТО).
     Щодо інформвійни. Офіційне РФ-радійо «ква-ква-Москва» працює без вихідних. Свіже «ква» – вякання щодо планів України відсвяткувати наступного року 350-річчя Конотопської битви. Крутять у носі Росії, бачите, ці плани.

«У Росії висловили чергове “фе” Україні»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/6/10/77305.htm

«Комментарий Департамента информации и печати МИД России в связи с вопросом российских СМИ о планах празднования на Украине 350-летия Конотопской битвы»
http://www.ln.mid.ru/brp_4.nsf/sps/0DD0502FE86B5073C3257464003276A1

«У Огризка відповіли Росії, що свята – внутрішня справа»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/6/10/77317.htm

     Історія України (особливо у російській «редакції») – це історія суцільних поразок. Такою ми рідну історію переважно й знаємо. Тоді як маємо право і вітчизняні перемоги – знати та відзначати.

     Чому наступного року ми маємо люб’язно (і принизливо) відзначати лише помпезне «свято російської зброї» – трьохсотріччя Полтавської битви? От тут якраз і можна погодитись із українським главою держави, який пропонує зосередитися на відзначенні іншого ювілею – безпосередньо пов’язаного з Полтавською битвою та її наслідками для України, а саме – річниці трагедії у Батурині, коли російські окупаційні війська нещадно розправилися із тисячами наших земляків (в основному мирними жителями, оборонцями українських земель).

     У даній ситуації дійсно що – якщо росіянам дуже вже кортить і свербить щось відзначати «спільно», то чому б не відзначити у 2009 році й 350-річчя Конотопської битви, у якій гетьман Іван Виговський розгромив 100-тисячне добірне російське військо. А ще ))))))) – наступного року можна було б (також «спільно») відзначити й 390-ліття походу гетьмана Сагайдачного на Москву… )))))))

 
Конотопська битва в «Вікіпедії»

«Чому більше знали про конотопську відьму, аніж про Конотопську битву?» (Ю. Мицик: Росія замовчувала правду про Конотоп)

     Але то все – рік наступний. Саме ось ці дні у нас знаменні іншою дотичною – і показовою у європейському прагненні України – значущою датою. Договору славетного українського гетьмана Івана Мазепи зі шведським королем Карлом ХІІ – рівно 300 років. Договору, в результаті мудрого й правильного втілення якого Україна вже тоді утвердила б себе як незалежна держава західноєвропейського типу.

     На відзнаку цієї значущої дати – а відзнаки вона й справді варта – дозвольте вмістити цитатою доволі компактну й неупереджену статтю на цю тему – виклад колегою бесіди зі знаним істориком, професором, заст.директора Українського Інституту національної пам’яті Владиславом Верстюком:

http://www.ukrinform.com/ukr/order/?id=698603
«Він мріяв створити  на теренах України цивілізовану європейську державу»
(До 300-річчя від дня підписання договору гетьмана Івана Мазепи зі шведським королем Карлом ХІІ)

…далі »

Кві 13

Враження, що старі міфи починають нове життя вже буквально. Ідучи повз антинатівських мітингувальників у день приїзду в Київ Буша, порснув сміхом від дослівно наступного:

«Червоноармієць, гвинтівку тримай!
В натівця цілко стріляй!
»

На майдані тоді стирчали камуністи у коктейлі із агресивними соціалістами. Зрештою, посили регіоналів тієї ж «глибини» – взяти хоча б януковичеві співанки «Если бы парни всей земли…».

«Парни» впевнені у безпрограшній грі: не треба навіть розпинатися у хоча б більш-менш здоровоглуздих переконаннях, достатньо освіжати тільки підсвідомість аудиторії легкими натисками на старі-добрі кнопки, позабивані колись кілками у мізки кожного пост-«савєцкава чєлавєка». І вони спрацюють. Міфи совковії.

Печерний раша-ведмідь на легкі натискання вже не розмінюється. Він перейшов на грубі. Ще б пак, це ж треба Україні отак допекти Москву намірами втілити найбільші холодно-воєнні страхи Росії – безбуферно сусідувати із одвічним ворогом Європою, а з нею й Штатами. Це ж оживають кошмарні сни російських бункер-генералів, які досі ведуть безкінечну «борьбу до победного конца». На чолі з Путіним у касці.   

А буфера все нахабніють. Особливо найбільший буферок-фраєрок. Мало того, що ця донедавна безропотна територійка із беззаперечно російської СФЕРИ ВПЛИВУ оголосила себе «д-д-державою Україна» (тоді подумали – хай потішиться наївна), так тепер ця територійка лізе на дах нахабства – хоче не просто вивести себе зі статусу буфера, а ще й цілковито європеїзуватися. Сховавшись при цьому під парасольку європейської системи колективної безпеки. Віддавшись «злейшему врагу» і ставши таким чином частиною ворожого табору. Ґвалт!

Як тут не вийти із себе навіть залізному феліксівцю Путіну? Як не помутніти думками і не посмердіти словами? А хто б сумнівався в тому, що Україна для Путіна навіть не держава, а так – випадковий шмат «сопредельных территорий»? Буфер-прокладка, що вислизає з-поміж ніг. Тому й нічого дивного нема у намірах Росії, розірвавши цю прокладку надвоє, хоча б ще сухою (південно-східно-регіонною) її частиною прикрити свою голизну. Це цілком логічна реакція раша-сусіда. Не виходить цілий «олвейс», хоча б половинкою собі дупу прикриють. Від Грузії он взагалі – зможуть прикритися лише тонюсінькими буфер-прокладочками Абхазією та Південною Осетією.

Таким чином, для України загроза й справді втратити свою територіальну цілісність звучить як ніколи реально за роки незалежності. Нині Росія має для цього дубове підґрунтя («дубове», бо замішане на раша-амбіціях, комплексах холодної війни, ведмежих печерно-бункерних страхах та доктринах геополітичного впливу).

Відтак і звучить цілком логічно заява МЗС України щодо відверто антиукраїнських дії Росії з вимогою припинити практику погроз:  

http://www.pravda.com.ua/news/2008/4/12/74561.htm
«Україна вимагає від Росії припинити погрози»

І як серм’яжна правда, сприймаються гіркі слова заяви:
«У такій ситуації стає дедалі очевиднішим, що євроатлантичний вибір України – єдиний спосіб гарантувати безпеку нашої держави. Отже, Україні належить якнайшвидше інтегруватися до НАТО як основи системи колективної безпеки».

Біс. Дограєшся, Росіє!

Якщо дивитися реалістично, версію вдалого розколу Росією України можна однак розглядати усього лиш як версію. Реальністю буде інше – постійний і безперервний дестабілізаційний вплив Росії на Україну, розбалансовуючий тиск. Не житиметься, словом, нам спокійно з отаким сусідом!

Мало того, що свої «два українці – три гетьмани» згоди не доходять, та ще й Росія олію до вогню відрами литиме. Чи то пак, нафту. З труби до дуп політикам.

Он німців із французами Путін трубою таки надресирував щодо українського ПДЧ. Особливо німців, яких через свою кадебістську дойч-спеціалізацію знає, як облуплених. Фрау Меркель залякав мало не до утробних страхів.  

Але є й спільний для всіх самозаспокоєних європейців острах – боязнь нестабільності, розбалансованості та непрогнозованості. А такою якраз і постає перед брюссельські очі Україна. Як же план дій щодо членства давати такій розгойданій державі? От стабілізуєтесь – передовсім політично. А саме цю тему й Раша просікла хитренько. І тому ніколи не дасть Україні стабілізуватися та солідаризуватися. Політично якнайперше. Хто ж, як не Росія, здатен (і кровно зацікавлений) українську нестабільність зробити ВІЧНОЮ!

Таким чином, пресловута «рука Москви» стане для України не міфічною страшилкою, а повсякденною реальністю, постійним і безперервним зубним болем. Готуймось до борні, панове, інакше ми – раби Москви…

 
                                                                                             Надпис на плакаті – “Киев – русский город”

P.S.
Факти відомі, але нехай хоча б лінково стирчать нагадуванням:
http://ua.pravda.com.ua/news/2008/4/7/74230.htm
http://www.unian.net/ukr/news/news-245485.html
В.Путін: “Ты же понимаешь, Джордж, что Украина – это даже не государство! Что такое Украина? Часть ее территорий – это Восточная Европа, а часть, и значительная, подарена нами!”

http://gazeta.ru/politics/2008/04/01_a_2683292.shtml  ;
http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/47f27f7800995/
Н.Вітренко: «”нужно не договариваться, а идти в наступление”, в частности, “колоть страну пополам” и делать “антиоранжевый блок”».

Бер 22

Люблю небездумні проекти. Такі речі – варті підтримки.

Проект «Think For Yourself» на європейський смак:
Варіативні тлумачення – «Упс», «Шок, удар по мізках», «Задумайся, світ не простий», «Ми не одні, ми керовані», «Темні сили полонили нас».

Проект «Думай неопосередковано» як на східного європейця (українця):
Цікавий соціальний проект. Сучасно, хоча євросмак і простенький. Зрозуміло, добірка адаптована передовсім на європеоїда: ввічливо, некрикливо, ненав’язливо, гламурненько врешті-решт. З іншого боку, видовищність, зведена до сірого, побутового рівня, може дістати швидше.

Тематично проект неконкретний, розмазаний досить широко, «по-мистецьки»: тут тобою опосередковано рухають і стандарти, й суспільні стереотипи, і водночас бездумні суспільний протест, громадська пасивність та байдужість; й інстинкти та рефлекси натовпу, і власне альтерего, і заскорузлість міфів з забобонами, й посутній формалізм… Багацько усього. Мабуть із розрахунку, що хтось до чогось та додумається.

P.S.
А додуматись мона, як показує приклад, навіть «веселими яйцями» –
http://eggs.net.ua/photo.php?sid=4016

      

Бер 15

Штурханина триває. Як внутрішні, так і зовнішні «смики» збігаються. І ті, й інші працюють – як на розрив.  

Магнічення на захід:
«Польща придумала, як засватати Україну в НАТО»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/14/73076.htm

«Данія хоче надіслати Україні сильний сигнал»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/15/73125.htm

Якщо врахувати ж демарш пані Меркель, то заданий нею напрям – ідіть ви зі своїми проблемами та зі своїм Путіним на свій грьобаний схід! В Азіопу котіться, панове «канфліктниє»!

А куди ж нам іще:
«Путін готовий допомогти НАТО, щоб Україну не взяли в Альянс»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/15/73116.htm

Як бачимо, Путін готовий піти на поступки, ба навіть жертви. Вирішивши не тільки ядерним кнутом цьвохкати, а ще й пряники насильно повпихати натівцям. Подібні його пропозиції – ледь не сенсаційні з огляду на загальну тональність гирчання. Путя пропонує пару ешелонів російського гарматного м’яса із доставкою живцем до Афганістану. Хоча, чому саме російського, наберуть й іншонаціональних «окорочків» із федеральних республік. І – туди, де опеклися, де смажили «своїх» за повним національним спектром (включно з українцями). Нате, візьміть, гаспада натівці, нє жалка!

І все за один «баш» – усьо зроблю, лише відмовте Україні та Грузії у прийомі в НАТО. Видать зразу – нервує залізний ВВП, дуже йому не хоцця безбуферним стати. Це для нього – майже як в голі королі розрядитися.

«Печерні ведмеді» не люблять бути на виду. От і смикаються, й Україну патрають за південно-східний бік. Як завше й роблять із сором’язливими, нерішучими та двовекторними – або із штанів їх висмикують, або в пінг-понг ними ріжуться. То може врешті-решт, покажемо, панове українці, що й ми – в штанях!

Бер 04

Знову двоякість, дволикість і необхідність розриватися між антагоністичними інтересами. Росія о-о-она як думає, а Штати навпаки, а Європа й зовсім у різнодум’ї.

Перекошених на Україну аналогій Косово – предостатньо. Найближча – із кримськими татарами. Ідея заселити Косово – предковічні сербські землі, на яких виколисувалася державність сербів,  змусульманеними албанцями належить Османській імперії. Це їхній проект. Але ж і Кримське ханство – теж один із історичних проектів тієї ж самої імперії.

Ну і «статусна» схожість: Югославія була надавала Косово статус автономної республіки.

Аналогій із іншою – «азійсько-слов’янською» імперією, яка здавна дошкуляла Україні (успішно робить це й нині) – не менше. Так звані «косовари» є етнічними албанцями. Тобто, представниками нації, яка має по сусідству власну державу. Державу здатну самодостатньо захистити інтереси своїх співнаціональників. Дуже схожа ситуація з огляду на південно-східні  регіони України, які по суті теж є проектом Росії.   

Мало вже хто нині заперечує факти примусового заселення предковічних українських земель етнічними «московітами». Значно пізніше примусовість поєднувалася із усілякою заохотою: ентузіастськи та перспективно переїздити на об’єкти ударного будівництва, зведення промислових гігантів сходу України тощо.  

Таким чином і ми маємо своїх – вже «глибококорінних»  – «косоварів». За аналогією, образно можна назвати їх «косоросами» наприклад (або ж «росоварами»). Так-от, і наші глибокоповажні «косороси» (росіяни сходу й півдня України) – мають під боком власну державу (мегаімперію), здатну захистити інтереси своїх співнаціональників із десятикратною перестраховкою.

У цій аналогії, проектування прецеденту Косово на українські терена виглядає так, нібито росіяни вигнали (вижили) українців із південно-східних областей і оголосили «очищену» таким чином територію незалежною державою. Тим же самим ПіСУАРом (або ж Косоросією, Малоросією чи Росоварією).

Чому саме Сєвєродонецьк обрали для з’їзду екс-ПіСУАРники? Погодьтеся, не випадково. Передовсім, ясна річ, із піарною метою. Сєвєродонецький з’їзд – уже розкручений «бренд», який не залишає байдужим, насторожує і до певної міри лякає – а отже викликає повагу, хай і страхопудну. Вже самим місцем з’їздування можна виголосити – не применшуйте нас, ми ого-го і в разі чого можемо й цілу державу «парвать».

Але можна сказати, що таке з’їздування – це наступність і продовження «традицій».

Показовим фішками з’їзду були і його гості. Той же самий раша-ультрапатріот Костянтин Затулін, який незадовго перед з’їздуванням в Україні виголошував у бік Грузії:
«мы вынуждены будем реагировать, исходя из своего конкретного анализа в конкретной обстановке применительно к конкретному конфликту. По моему мнению, это означает, что мы должны поставить в повестку дня обсуждение вопроса о признании Абхазии и Южной Осетии».

На самому з’їзді цей керівник росделегації зкривогубив, що в РФ не розуміють Україну. У той час, як точніше було б сказати – не хочуть і нізащо не збираються розуміти Україну і зважати на її точку зору.

Загалом, серед з’їздових висловлювань пробриніло немало «перлів». Те ж Януковичеве квиління про насильницьку українізацію і твердження, що українізація східних регіонів України неможлива, як була неможлива русифікація західних регіонів України. Сперечатися щодо «насильництва» смішно, але не помітити, що таким чином знову мусоляться «дві України» – важко. Частіше українців у доповідях стримано ділили на помаранчевих і південно-східних.

Зрозуміле й благородне обурення Янека щодо чиїхось нібито спроб пов’язати проведення ПіСУАР-з’їзду з проголошенням незалежності Косово. Бо він же проти «косоварів».

Ще один «перлист» – регіонал Вадим Колесніченко. «Пац-ц-цан» застовпив тему – сєвєродонецькі рішення треба імплементовувати ширшеє і глубжеє. «Рішення з’їзду будуть розглянуті на сесіях місцевих рад, там, де це можливо, і таким чином, рішення з’їзду стануть обов’язковими для виконання органами місцевої влади”, – http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/2/72470.htm

Розмови про сепаратизм на з’їзді у Сєвєродонецьку Янукович назвав лише «політичними спекуляціями». Тут цікаво співставити один із пунктів національного опитування фонду «Дем. Ініціативи». Там 52% опитаних вважають ініціативу проведення з’їзду «спекуляцією політиків». Погодьтеся, друге формулювання якраз набагато ближче до істини. Смачно поспекулювали тут якраз регіонали.

Вони настійливо уточнювали, що головна з тем – проблеми самоврядування. Справді, зручне формулювання. Особливо, якщо враховувати, що саме проект «Партія регіонів» є авторським проектом  Росії із «регіоналізації» України. Як вже вийде – чи через регіоналізацію, чи через автономізацію – аби лиш знекровити, досягши все того ж «страшнозвучного» сепаратистського результату. Й аж ніяк не стабільності.

«Апофігеєм» того з’їзду можна вважати реакцію на спіч Затуліна – десятихвилинне скандування «Росія! Росія!». Теж показово вийшло.

Щодо Косово. Свою офіційну позицію Україна так і не оприлюднила, як було обіцяно – під час Першого міжнародного форуму «Європа-Україна». Разом з тим, Черномирдін пообіцяв, що Росія у цьому питанні на нас не тиснутиме. Стівен Пайфер заспокоїв – не образяться вони, якщо буде щось не так. Та й зауважили – в України є ще кілька місяців на «роздуплення».

Прикольно буде виглядати, якщо за ці місяці єврокраїни повизнають «другу Албанію» як потрібну Європі, потім це ж зробить і асамблея ООН, а Рада безпеки тієї ООНи все діло застопорить – через вето РФ. Зрештою, без неабиякої колотнечі косівське питання не уляжеться. Точка буде гарячою ще довго.

Як на мій оптимізм: сподіваюся, в Україні переможе все ж бо те, що ближче до тіла держави – об’єднавче начало. Дуже не хочеться, щоб отойво прецедент «територіального рейдерства» спровокував в Україні (а відтак і в Європі) ще й «другу Туреччину» та «другу Росію».  
 
«Нерозколені» Колесніков і Клюєв
  

Фото “Української правди” (Напевно Мустафи Найєма)
http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/3/72494.htm 

    

Лют 16

 Путін поставив рекорд базікання. З їдного боку, важко й знайти гаранта, якому вистачить словарного запасу на 4 години 40 хвилин більш-менш осмислених проповідей (окрім Фіделя Кастро та Уго Чавеса звичайно ж). З іншого – наговорити стільки лабуди на адресу України!  

Перше, що штрикає й непокоїть (не лише на другий день після ВВП-шних одкровень): Боже, Путін і досі у стані війни! Базари про численні серйозні загрози національній безпеці еРеФи, про лінії оборони, позиційні райони ведуться крізь шокуюче серйозно зціплені зуби. Причому відразу видно: шори і штори сидять на фундаменті бетонних стереотипів часів холодної війни. Не знаю якими методами вганяли їх у глибини підсвідомості молодого КаДеБіста, але саме ті стереотипи продовжують несхибно керувати Путіним. Школа однак!  

Хай вже воює зі США, але з Європою (і зі всім, що має до неї відношення або ж збирається мати)! Схоже, світ ВВП кроєний строго надвоє – його імперія та вороже оточення, більше чи менше просякнуте соусом «USA».

Непокоїть і саме трактування Путіним безпеки. Він планує перенацілювати ракети ударної дії на об’єкти протиракетної оборони. Тобто, якщо путятинки (ядерні боєголовки РФ) не мають комфортного маршруту – це небезпека. Весь світ має бути під цілковито безперешкодним путінським прицілом.

    

Цікаво було б почути відверту відповідь ВВП, коли саме Україна стала для нього небезпекою та загрозою національній безпеці Росії – коли оформила незалежність чи визріла на помаранчеву революцію? Напевне, відразу ж як тільки усвідомила себе окремою від імперії державою.

Путін активно заперечував агресивність Росії, не помічають яку хіба що бравурні патріоти РФ. А яке тоді забарвлення у його наступного формулювання щодо України:
Мы будем вынуждены перенацеливать наши ракеты на объекты, которые мы считаем угрожают нашей национальной безопасности. И я обязан сегодня об этом сказать прямо и честно, чтобы потом не переваливать с больной головы на здоровую” – зі слів на останній «Большой пресс-конференции» – http://www.rian.ru/politics/20080214/99187119.html
У найкращому разі із цего висловлювання сочиться дебелий егоцентризм, яким важко не образити будь-як товстошкірого сусіда.

Щодо здорової чи хворої голів: може каску залізного гаранта все ж бо підточила іржа непомірних трудових перевантажень? «Все эти восемь лет я пахал, как раб на галерах, с утра до ночи, и делал это с полной отдачей сил» – жаліється Путін – http://www.rian.ru/politics/20080214/99185527.html

От чи туди, куди прагне ВВП, пішли його сили: останніми своїми ультимативними погрозами ВВП не залякає чи упокорить українську громадськість, а скорше побільшить число українців, які зрозуміють, що значить для України НАТО.

Не знаю, як оцінюють стан кадебістського вояка фахівці-медики, як на мене – сподіватися марно, психіатр Путіна не врятує. Ідеться ж бо не про який-небудь обсесивно-компульсивний розлад. Череп універсального солдата VVP прошитий НАСКРІЗНО. А от Україну якщо не рятувати, то убезпечити від того маніяка – як не крути – доведеться.
 

Січ 25

 Російський «патріархат» в українському парламенті  одержав команду вести активні протестні дії проти НАТО. Причому, команду «фас» подано недвозначно і жорстко.  

Блокування трибуни – найпримітивніше, на що зрефлексували «патріархали». «Мало!!!» – ревнули з «метрополії». Довелось ворушитися і розкошелюватися на вже апробовані синьо-майданні методи. Тож на завтра (хоч і святе діло – п’ятниця), доведеться винаймати пастухів, аби ті зганяли вже пригодовані отари пікетувальників із вугільного регіону.

Цілі визначені – ВР, КМУ та гарантів секретаріат. Скільки підписів під листом до Давосу, стільки й точок «масажу».   Лозунги як завжди блюзнірські – знову надезодорантили несвіжою вимогою «повернуться лицом к народу и прекратить предавать интересы Украины». По бабках прикинули – тисяч 5 живих статуеток підкупити мона. І кількадесят «сабачек ґаваряшчих». По баблу й рекламонули:
http://www.partyofregions.org.ua/pr-east-west/4798c1e910750/
«Анонс: Партия регионов требует всенародного референдума по НАТО!»

Фішка «НАТОвчан» – владні повноваження. Фішка ляльок на російських ниточках також сильна – референдум. І пошвидше, допоки інерційно затюканий народ не розтумкав, що й до чого. Бо варто хоча б трохи розплямкати смак Європи, він уже залишиться на губах суспільности, і ніякі «русскія бліни» той смак не заглушать. Боятися є чого: час працює проти раша-вектора.

Ударом по тім’ю стало опитування «Соціовиміру» серед тридцяти провідних політологів та науковців українських терен. Вважай, 80 відсотків опитаних підтримують лист з проханням приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО. Більше половини експертів переконані, що такий супер-крок збільшить авторитет України на міжнародній арені. Хоч і застерігають тверезоглузді політологи: після приєднання до Плану дій загострення стосунків з Росією не оминути ну ніяк. Щодо «заритих собак» вітчизняні яйцеголові мають дуже дебелу рацію: насправді за негативним ставленням Росії до вступу України до НАТО ховаються «наслідки імперського мислення та захист власних інтересів». Ще б пак, коли тамті сусіди думали про Україну інакше?  

Що там ще не згадав:
«60% экспертов считают, что выполнение Украиной ПДЧ приблизит ее к получению надежных гарантий безопасности; 53,4% – увеличит диапазон возможностей для внешнеполитического маневрирования; 50% – будет способствовать улучшению качества организации государственной и общественной жизни; 50% – увеличит международный авторитет Украины; 43,3% – повысит боеспособность Вооруженных сил страны. Только 6,7% экспертов не видят позитивных последствий присоединения Украины к ПДЧ».

еРеФа тремтячими руками, гарячково підшуковує аргУменти, найвагоміші кийки, якими можна найпереконливіше полякати «хохлов». Газами ще не пшикали, поки найстрашніше опудало, яким лопотять на вітрові раша-речники – погроза ввести візовий режим на в’їзд до «страни Пушкіна і Путіна» «мільйонам» українських заробітчан, які годують родини, арбаючи на російських теренах на благо матушкі-Расєі і пересилаючи кровні рублі своїм нужденним сім’ям в Україну. Звучить розчулююче і на сім’ї заробітчан вплине – ті на очікуваному рехверендумі, найімовірніше, проголосують проти якоїсь страшної НАТи.

Якщо ще належно підживити-підкрутити свій «московський патріархат», що в парламенті (до речі, й той прямозначенневий російський патріархат, котрий блюзнірськи зветься Українською православною церквою), якщо гарненько понапшикувати по всій Україні вітренчихоподібними отрутохімікатами, то глядиш – і виборе РФ свої меркантильні інтереси на українській території.