Кві 01

Огроменно пндравильним вважаю недавній месидж міністра оборони. Саме отаким-от стьобом і слід підкреслювати абсурдність наїздів Путіна – отого, що в касці з башти танка весь час погрозливо гундосить у бік України.

«Єхануров обіцяє не наводити на Росію ракети»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/31/73893.htm

Заява номер раз: «Яка б не була політична доцільність, Україна ніколи не направить свої ракети на Росію».
Провоката номер два: «Я не думаю, що з боку Російської Федерації буде якась загроза національній безпеці. Я цього не припускаю».

Щодо першої цитати: як може не розчулити її миролюбність? Оцініть, наприклад, лобову раша-егоцентричну путінську агресивність: «Мы будем вынуждены перенацеливать наши ракеты на объекты, которые мы считаем угрожают нашей национальной безопасности». А ми заспокоюємо росіянтів, ба навіть клянемося в несхибності історично сформованого ставлення до колишнього, нині зіпсованого «побратима». Який робить протилежні обіцянки – що він не стримається і переведе нас у категорію ворога. Бо не такі ми стаємо, як тому сусідові хоцця. Ну що ж, його діло хотіти будь що своє, а наша справа – хазяйнувати у своїй державі.

Словом, гарна заявочка. Єханурову респект. Тут тобі й іронія (мовляв, ми не такі западлисти, як рашівці) , і докір Росії (якою керують політичні гормони), і натяк, що й ми не беззубі та небеззбройні.

Це вже інше питання, що Росію такі «контрпіарні» заяви аніскільки не цікавлять і не лякають, лише дразнять. Головне інше – демонстрація нашої здатності до адекватного спілкування на рівних. А то Росія нахабно нависає, як самовпевнений здоровань над хиляком. І диктує та повчає тіко…

А тут отакі собі іронічні заявочки, як цитата №2: а ми от вступимо в НАТО – і нічогісінько ви нам за це не зробите. Окрім цілковито неадекватних і дубових опосередкованих помстних присікувань та наїздів.
  
Так тримати! Й це буде якраз по-українськи (хоч і вустами екс-бурята) – із життєствердним гумором, позитивістською іронією та присутністю духу. Будьмо!  

Бер 17

В Криму продуло. Вітренчишині маразми сильних збитків однак не завдали. Зубодробильна пурга, яку та вивергає, нищівно резонує лише в пустих головах. Акцию пратєста «НАТО – нєт! Саюзу – да!» оптичили в неділю на символічній симферопольській площі Савецкай. Масштаби вражаючі – штириста «штиків» настягали на мітинг (в том чіслє паслов із васточних рєгіонав). Своїм партійцям ПСПУ унаочнила – їхні внески тратяться на їхні ж мітингові вояжі (бєз карупциі). Ну а гонорари від «друзєй із Расіі» – то для підзарядки лідера.

Прогресивні соц-діджеї розігрівали присутніх заводними до дрижаків хітами «Мы русские! Русский не сдается!», «Я рожден в Советском Союзе, сделан я в СССР»…

Важка ж артилерія – тези виступу Вітренчихи чітко витримані у стилі 2004-го, коли Україну тупо рвали на дві штуки. «Бендеровско-пронатовская коалиция» у ВР прислуговує Вашингтону та Брюсселю і взагалі створена на їхнє замовлення, а вступ до СОТ – все ’дно, що в НАТО. А от у Криму мрія пронатівських сил одна – розіграти «косовский сценарий» за участю кримських татар.

Але головна теза, як завжди у цеї дами – меркантильна. Потрібні перевибори, але такі, щоб залізно гарантувати ПСПУ проходження у парламент:

«…Я обратилась к Януковичу, к Симоненко и сказала: вы проиграли выборы, большинство в парламенте захватило бендеровско-пронатовская коалиция, они будут делать все, что от них требует Вашингтон и Брюссель, в этих условиях невозможно победить, сдайте мандаты. Этот парламент нужно разогнать…»

Але цимус у тому, щоб на нові вибори йти вже «общєй тєлєгай»:

«Только на выборы-то нужно идти всем вместе, сделать один антиоранжевый блок. Не считать, кого больше, кого меньше, а знать, что у нас общий враг – НАТО, США. У нас должна быть общая  цель – защита славянского единства!».

От такі-от ненав’язливі поради від «нашей Наташи»: об’єднатися проти спільного ворога №1 – в Україні це помаранчевий блок. Прівєт із Сєвєраданецка!

http://crimea.unian.net/ukr/detail/2871
 «Витренко в Крыму ”бузит” против НАТО»
 
P.S.
Із спостереженого особисто: в Києві на Оболоні з десяток пенсіонерів-комуністів вирядилися у старі мундири відставників, програвали на чемодані-патефоні платівки з «Катюшею» і трясли зморщеними кулачками перед престарілими домогосподарками, що тягли повз них сумки з базару. Ті відмахуючись бігли собі далі… «Масова» акція однак! С прівєтам із еСеСеСеР…

Бер 15

Штурханина триває. Як внутрішні, так і зовнішні «смики» збігаються. І ті, й інші працюють – як на розрив.  

Магнічення на захід:
«Польща придумала, як засватати Україну в НАТО»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/14/73076.htm

«Данія хоче надіслати Україні сильний сигнал»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/15/73125.htm

Якщо врахувати ж демарш пані Меркель, то заданий нею напрям – ідіть ви зі своїми проблемами та зі своїм Путіним на свій грьобаний схід! В Азіопу котіться, панове «канфліктниє»!

А куди ж нам іще:
«Путін готовий допомогти НАТО, щоб Україну не взяли в Альянс»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/15/73116.htm

Як бачимо, Путін готовий піти на поступки, ба навіть жертви. Вирішивши не тільки ядерним кнутом цьвохкати, а ще й пряники насильно повпихати натівцям. Подібні його пропозиції – ледь не сенсаційні з огляду на загальну тональність гирчання. Путя пропонує пару ешелонів російського гарматного м’яса із доставкою живцем до Афганістану. Хоча, чому саме російського, наберуть й іншонаціональних «окорочків» із федеральних республік. І – туди, де опеклися, де смажили «своїх» за повним національним спектром (включно з українцями). Нате, візьміть, гаспада натівці, нє жалка!

І все за один «баш» – усьо зроблю, лише відмовте Україні та Грузії у прийомі в НАТО. Видать зразу – нервує залізний ВВП, дуже йому не хоцця безбуферним стати. Це для нього – майже як в голі королі розрядитися.

«Печерні ведмеді» не люблять бути на виду. От і смикаються, й Україну патрають за південно-східний бік. Як завше й роблять із сором’язливими, нерішучими та двовекторними – або із штанів їх висмикують, або в пінг-понг ними ріжуться. То може врешті-решт, покажемо, панове українці, що й ми – в штанях!

Бер 10

Скелелаз то лізе, але чи «якірні» гаки забиває?
Зовнішні та внутрішні вітри укупі підтверджують: подолання натівської Голгофи – під огроменним гаком запитання!  

Зашкоду ззовні спробуй не поміть – мало не щодень висне, тисне і гугурка, наче скеля над потічком. Не смій текти онно туди, бо привалю, камінням закидаю, без  тепла й світла залишу! «Ведмежу скелю» – нашу Рашу як не зрозуміти? Невиправний нахаба штовхав і розштовхуватиме все, що навколо, аби лиш зручно власній дупі було. Навколишньому ж, аби не бути вкрай заштовханим і затертим, о-п-и-р-а-т-и-с-я треба.    

Воно то зрозуміло – сталевий брус на ймення «НАТО», аби вбезпечитись від скелі, був би ліпше не придумаєш,¬ надійнішої опори годі й віднайти. Визначитись би врешті-решт «потіччанам» – ховатимемо й далі покірні голови під сірою, важкою та задушливою скелею чи далі в світ потечемо?

Суто на лякливих потіччан розраховані останні месиджі Путіна-валуна, його ядерне шантажування переспрямуванням ракет ударної дії, заяви про затягування України за шививоріт –

http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/8/72823.htm
«Росія не згодна з затягуванням України в НАТО»

Подібні примітивні маніпуляції на ностальгійно-затурканих, хронічно хворих залишковим совкізмом «потіччанах», які «успадкували» вдовбувані десятиліттями міфічні страхи, звичайно ж – безпрограшні. Ними росіяни не гребують – чого ж совківському «добру» пропадати.

Знову й знову мусолить Путін улюблену популістську фразу «не можна бути “трошки вагітним”». Дик вона «універсальна»: не може Україна бути трішки чавленою, якщо налягати на неї, то вже до хрускоту череповного… Продовжуючи путінські слова: тиск і агресивність з боку Росії або є, або їх немає. Росія вагітна не трішки (а на всю голову ).

І для плекачів ілюзій щодо Медведєва Путін шапку на «і» натягнув – сказав, як відрубав: «Медведєв – російський націоналіст». Крапка.  

Але коби лише це. А внутрі-потічкова, українська безпорадність і бюрократичний формалізм чого варті? Показовою з цього приводу можна вважати УПшну статтю –

http://www.pravda.com.ua/news/2008/2/28/72316.htm
«Рак на горі як віха на шляху України до НАТО»

Важко не погодитись – жалюгідний рівень інформування українських громадян щодо НАТО здатен звести нанівець будь-які «верхові» зусилля – а це переважно піарні заяви вищих осіб і наступні куценькі дії. За таких «зусиль» і справді треба буде чекати, допоки членом НАТО стане Росія. І тільки вже за нею й ми поплетемося.

Держпрограму 4 роки втілювали (2004–2007) – задля формування широкої громадської підтримки курсу України на набуття членства в НАТО. Нібито втілювали. У результаті чого підтримка громадськістю ідеї «натування» тільки знизилась. Бо в цей час вдячний постсовіцький грунт щедро (по грошах і піар-діях) обробляли «авторитети» – ПР вкупці з ПСПУ та іншими надувальниками антинатовських кульок і бульок…

А зара куціє нова чиновницька закарлючка – т.з. Державна цільова програма інформування громадськості щодо євроатлантичної інтеграції України на 2008-2011 роки. Свіженька імітація роботи. Мало чим ліпша за регіоналівські кульки. Можна побитися об заклад – уп’ятеро менш дієва, хоч також – палена гума.  

І все це – в умовах дебелого «конфліктного потенціалу» України. І паралельно із активною протидією натівським ініціативам, укупі з по-вітренчихівськи істеричною контрагітацією –
http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/5/72634.htm
«Янукович вичерпав резерви і пішов до народу»
Чергову майданну карусель «масові-акції-протесту» регіонали якщо запустять, то не за держбюджетні кошти (від такої лафи вони зараз відлучені), а як бізнес-проект – ефектніше й видовищніше. Витрачаючи щодень піврічний бюджет тієї держпрограми-жуйки.

Дик такими «зусиллями» ні за який «шиворот» (як синекдохував ВВП) Україну і «потіччан» до НАТи не затягнеш. Будь спок, гаспадін Путін!

А ті, котрі панове (чиновні «потіччани») – коли вже адекватно розворушитесь? Маєте ж бути скорше по-франківськи «рабами волі», аніж пластиковими «каменярами». І усвідомити врешті-решт, що заклик «Лупайте сю скалу!» не означає «шкребіть пластмасовою ложечкою»

    

Бер 04

Знову двоякість, дволикість і необхідність розриватися між антагоністичними інтересами. Росія о-о-она як думає, а Штати навпаки, а Європа й зовсім у різнодум’ї.

Перекошених на Україну аналогій Косово – предостатньо. Найближча – із кримськими татарами. Ідея заселити Косово – предковічні сербські землі, на яких виколисувалася державність сербів,  змусульманеними албанцями належить Османській імперії. Це їхній проект. Але ж і Кримське ханство – теж один із історичних проектів тієї ж самої імперії.

Ну і «статусна» схожість: Югославія була надавала Косово статус автономної республіки.

Аналогій із іншою – «азійсько-слов’янською» імперією, яка здавна дошкуляла Україні (успішно робить це й нині) – не менше. Так звані «косовари» є етнічними албанцями. Тобто, представниками нації, яка має по сусідству власну державу. Державу здатну самодостатньо захистити інтереси своїх співнаціональників. Дуже схожа ситуація з огляду на південно-східні  регіони України, які по суті теж є проектом Росії.   

Мало вже хто нині заперечує факти примусового заселення предковічних українських земель етнічними «московітами». Значно пізніше примусовість поєднувалася із усілякою заохотою: ентузіастськи та перспективно переїздити на об’єкти ударного будівництва, зведення промислових гігантів сходу України тощо.  

Таким чином і ми маємо своїх – вже «глибококорінних»  – «косоварів». За аналогією, образно можна назвати їх «косоросами» наприклад (або ж «росоварами»). Так-от, і наші глибокоповажні «косороси» (росіяни сходу й півдня України) – мають під боком власну державу (мегаімперію), здатну захистити інтереси своїх співнаціональників із десятикратною перестраховкою.

У цій аналогії, проектування прецеденту Косово на українські терена виглядає так, нібито росіяни вигнали (вижили) українців із південно-східних областей і оголосили «очищену» таким чином територію незалежною державою. Тим же самим ПіСУАРом (або ж Косоросією, Малоросією чи Росоварією).

Чому саме Сєвєродонецьк обрали для з’їзду екс-ПіСУАРники? Погодьтеся, не випадково. Передовсім, ясна річ, із піарною метою. Сєвєродонецький з’їзд – уже розкручений «бренд», який не залишає байдужим, насторожує і до певної міри лякає – а отже викликає повагу, хай і страхопудну. Вже самим місцем з’їздування можна виголосити – не применшуйте нас, ми ого-го і в разі чого можемо й цілу державу «парвать».

Але можна сказати, що таке з’їздування – це наступність і продовження «традицій».

Показовим фішками з’їзду були і його гості. Той же самий раша-ультрапатріот Костянтин Затулін, який незадовго перед з’їздуванням в Україні виголошував у бік Грузії:
«мы вынуждены будем реагировать, исходя из своего конкретного анализа в конкретной обстановке применительно к конкретному конфликту. По моему мнению, это означает, что мы должны поставить в повестку дня обсуждение вопроса о признании Абхазии и Южной Осетии».

На самому з’їзді цей керівник росделегації зкривогубив, що в РФ не розуміють Україну. У той час, як точніше було б сказати – не хочуть і нізащо не збираються розуміти Україну і зважати на її точку зору.

Загалом, серед з’їздових висловлювань пробриніло немало «перлів». Те ж Януковичеве квиління про насильницьку українізацію і твердження, що українізація східних регіонів України неможлива, як була неможлива русифікація західних регіонів України. Сперечатися щодо «насильництва» смішно, але не помітити, що таким чином знову мусоляться «дві України» – важко. Частіше українців у доповідях стримано ділили на помаранчевих і південно-східних.

Зрозуміле й благородне обурення Янека щодо чиїхось нібито спроб пов’язати проведення ПіСУАР-з’їзду з проголошенням незалежності Косово. Бо він же проти «косоварів».

Ще один «перлист» – регіонал Вадим Колесніченко. «Пац-ц-цан» застовпив тему – сєвєродонецькі рішення треба імплементовувати ширшеє і глубжеє. «Рішення з’їзду будуть розглянуті на сесіях місцевих рад, там, де це можливо, і таким чином, рішення з’їзду стануть обов’язковими для виконання органами місцевої влади”, – http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/2/72470.htm

Розмови про сепаратизм на з’їзді у Сєвєродонецьку Янукович назвав лише «політичними спекуляціями». Тут цікаво співставити один із пунктів національного опитування фонду «Дем. Ініціативи». Там 52% опитаних вважають ініціативу проведення з’їзду «спекуляцією політиків». Погодьтеся, друге формулювання якраз набагато ближче до істини. Смачно поспекулювали тут якраз регіонали.

Вони настійливо уточнювали, що головна з тем – проблеми самоврядування. Справді, зручне формулювання. Особливо, якщо враховувати, що саме проект «Партія регіонів» є авторським проектом  Росії із «регіоналізації» України. Як вже вийде – чи через регіоналізацію, чи через автономізацію – аби лиш знекровити, досягши все того ж «страшнозвучного» сепаратистського результату. Й аж ніяк не стабільності.

«Апофігеєм» того з’їзду можна вважати реакцію на спіч Затуліна – десятихвилинне скандування «Росія! Росія!». Теж показово вийшло.

Щодо Косово. Свою офіційну позицію Україна так і не оприлюднила, як було обіцяно – під час Першого міжнародного форуму «Європа-Україна». Разом з тим, Черномирдін пообіцяв, що Росія у цьому питанні на нас не тиснутиме. Стівен Пайфер заспокоїв – не образяться вони, якщо буде щось не так. Та й зауважили – в України є ще кілька місяців на «роздуплення».

Прикольно буде виглядати, якщо за ці місяці єврокраїни повизнають «другу Албанію» як потрібну Європі, потім це ж зробить і асамблея ООН, а Рада безпеки тієї ООНи все діло застопорить – через вето РФ. Зрештою, без неабиякої колотнечі косівське питання не уляжеться. Точка буде гарячою ще довго.

Як на мій оптимізм: сподіваюся, в Україні переможе все ж бо те, що ближче до тіла держави – об’єднавче начало. Дуже не хочеться, щоб отойво прецедент «територіального рейдерства» спровокував в Україні (а відтак і в Європі) ще й «другу Туреччину» та «другу Росію».  
 
«Нерозколені» Колесніков і Клюєв
  

Фото “Української правди” (Напевно Мустафи Найєма)
http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/3/72494.htm 

    

Січ 14

 Дещо неввічливо починати із щедрого цитування, та все ж – нижче наведена інфа є, як на мене, гідною осмислення:

«Американские ракеты нужны Польше для защиты от России»
( http://www.korrespondent.net/main/212659/ , по материалам РИА Новости)
«««Американские ракеты-перехватчики нужны Польше для защиты от России. Об этом, как сообщает агентство Reuters, заявил в четверг, 18 октября, премьер-министр Польши Ярослав Качиньский.
“Это укрепит нашу безопасность… Мы должны помнить, что постоянно находимся под угрозой. Русские не согласились с произошедшими с 1989 года переменами. Очевидно, что они считают, что мы находимся в сфере их влияния”, – заявил Качиньский, отвечая на пресс-конференции на вопрос, зачем Польша хочет разместить на своей территории американские ракеты-перехватчики.
“Это нерационально. Мы не готовимся к военному конфликту с Россией”, – сказал официальный представитель МИД Польши.
По его словам, “официальная позиция Польши ясна и очевидна: ПРО служит для защиты от ракет дальнего радиуса действия”. “Это вытекает из технических параметров ПРО, к которым имеет доступ и Россия. Мы это повторяли неоднократно”, – сказал Шанявский.
“Мы не стремимся к конфликту с нашим соседом – Россией. В Варшаве хотят нормальных и лучших (чем сейчас) отношений с Москвой”, – отметил пресс-секретарь МИД Польши.
По его словам, “странная идея угрожать Москве – нерациональна, невыполнима и абсурдна”……………..»»»

Дочитали? А тепер тестове прохання – замініть, будь-ласка, у цій інфі слова «Польща» на «Україна»…
Шокуюче звучить? Як на мне, аж ніяк.

Зовсім не збираючись вгрузати в НАТОвські суперечки чи припускати можливість фарширування України крилатими прянощами, хочу лиш виокремити виразну показовість однієї тенденції, а саме – прагнення сусідів хамувато-агресивної Росії убезпечитися від її агресії.

Дуже й дуж не заважало б Україні також перейнятися подібним баченням ситуації, а не продовжувати принизливе розшаркування перед нахабним «братом». Звичайно, це важко, бо ж століттями українці мазохістськи терпіли зверхній  диктат і постійні «братанські» приниження. Не рахуючи незчисленні «удари лапами», якими Росія люб’язно-методично перевертала Україну з ніг на голову.

Ну та годі слюнів, прост ще раз хотілося повторитися, що з-поміж сусідів «великої сусідки» Україні, як нікому, потрібен захист від російської агресії. Не дядесемовими ракетами, звичайно ж, а власною гідністю щонайменше.

За показовими прикладами рос.агресії також далеко бігати не треба, на тому ж «Кореспонденті» прямо поруч із цитованою висить це одна інфа – «Евразийский Союз Молодежи уничтожил Герб Украины на вершине Говерлы» ( http://www.korrespondent.net/main/212658/ ). Дуже показовий приклад безпардонно-вандалістської агресивності. Причому, нібито спонтанні дії даного російського угрупування дуже часто, як по Фрейду, є виразним втіленням «інстинктивних» мрій путінців.

Воно звичайно ж, нібито дрібнички – ну там спиляли й обкаляли державний герб України, пошматували державний прапор, розбили гранітну дошку української (як вони назвали – сектантської) церкви, розтрощили й гранітний пам’ятний знак «так званої» Конституції України, оголосили, що час «так званої» незалежної України закінчується тощо. Ну поприколювалися пацани, постьобалися. З ким не буває, до того ж подібне є настільки звичним для нас – коли по найсвятішому топчуться.

Хоча, й закоренілі звички можна з натугою, з болем, але видавлювати з себе.

P.S.
Сорі за спроби перенесення своїх записів із одного блогу у нещодавно освоєний інший…
http://www.toloka.org.ua/ua/blog/vik_vik/171/