Тра 30

Здається, політичні товстопузи доклигують до конструктиву. В одному з напрямків. Хоч і ситуативно, але поєдинковий, дуельний кодекс честі починає вимальовуватися.

Суботній, 31-травневий поєдинок Гелетея з Шуфричем тягне на хіт сезону. Нарешті хоч два політики додумалися побути не лише політичними повіями, а ще й оригінальними шоуменами. Хоча й із клоунським ухилом, але ж – мужжиками.

Взагалі, суто фізичні публічні дуелі не менш публічних політиків – джерело неміряних заробітків у царині видовищної індустрії. Якби подібні мордобої між відомими політ-фейсами були налагоджені на найбільших стадіонах чи хоча б у столичному Палаці спорту, на одних білетах можна було б заробляти стільки, що вистачило б на виплату по всіх совіцьких ощадбанківських книжках.

Раніше я вже був «плакався» на цю тему:
«Луценко–Черновецький. Два герої одного ляпаса. До бар’єру, панове, до бар’єру!»
Тоді назрівало змагання з бігу, та забракло ґоґорливому Луценкові здорового авантюризму. Нині, здається, не забракло. Коса Шуфричевої півникової запальності найшла на Гелетеїв камінь силового, охоронницького ґонору.
І це все вибухне на рингу! Як не радіти конструктиву?! 
 

http://www.pravda.com.ua/news/2008/5/30/76762.htm
«Гелетей: Шуфрич буде “бігати по килиму”, за “тріскотню” треба відповідати»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/5/30/76783.htm
«Шуфрич і Гелетей ніяк не визначаться, як краще набити одне одному пику»

Тра 29

Коли одностайність, все йде, як по маслу. Он північні сусіди – яку масну ротацію слуг відпомпезували. Пестливо погладжуючи спецекземпляр конституції, головний інавгурант імперії чесно пообіцяв “защищать суверенитет и независимость, безопасность и целостность государства, верно служить народу”. Уряд чемненько саморозпустився, сторуко саморозчепірившись для обіймів довкола торса нового прем’єра Путіна. Красота! Стереозвуччя тандемократії.

Українські ж політсмикання – скрипучі та скребкі, хоч жорстко підпорядковані тим самим трепетним мріям – ублажити Пересопницьке євангеліє хтивою рукою саме “своєї людини”. Допоки ж “свої люди” понадривали руці у смиканні головного стратегічного ресурсу – першого крісла стольного града. Хляпко напорскавши брудом на все “несвоє”, оббрьохавшись у багнюці й самі, наскородивши алергію у киян-бюлетнесовів.

Верескливі агітанти дістали були навіть мою 6-літню доньку, котра нап’яла з отого усього: “Нехай краще буде Льоня-Космос. Він хоч прикольніший”.

От і виборці – взяли й прикололися  так само. Повернувши Київ на звичні орбіти. Льоніни. А сотні мільйонів долярів, убабахані на піяр, кульки та календарики, безслідно розчиняться у космічному вакуумі. Отакі-от ульоти… Влетіли й пролетіли: що 71 номінант бюлетеня-простирадла – кандидати на мерососа, що 36 партійних ресурсосмоктних угрупувань. З них лиш одиниці повернуть втрачене на виборчій лабуді.

А виборців столичних масакрувати, як це роблять багацько хто, вважаю зайвим. Хоч і натицяні виборчі скриньки найщедріше бабцьолицими бюлетенями, на яких хрестики навпроти прізвища рятівника-благодетеля вимусолені натруджено-зморщеними, тремтячими дланями, пенсіянти були принаймні щирими. Попри гречане припорошення. Їм і справді небагато треба. Але й на це «небагато» далеко не кожен гинтелехтуальний обіцяльник здатен. І для цього не треба бути навіть розумним, сильним чи красивим.

А молодіжний виборчий запал, чи сумлінність затурканих середньовіких трударів самі ж політики своїм пихатим чубленням і струїли, набриднувши донесхочу своїми егоїстичними війнами, пересварками та корисливим взаємотопленням. От посіяне й пожали.

Що не минеться з перегонів? Всіляке сміття та наклейки Київ зішкребе… Лишиться неприємний осад, приколи й анекдоти на згадку (що приємніше). Додасться розчарування – передовсім у так званій «демкоаліції».

Як на мене, показовим був агітлозунг одного із білбордів Омельченка: «Київ знає свого мера!». Вийшло, ніби пророче. Але цимус того вислову – у його «другому» значенні. Адже даний вислів є переспівом відомої примовки «Собака знає свого хазяїна!». То яка може бути любов до киян у авторів таких-от «афоризмів», коли з киянами (взагалі – з людьми, з громадськістю) вони поводяться, як професор Павлов зі своїми піддослідними песиками? Рефлекси виробляють. У такому разі, у включених до рангу «собачок» виробиться лише один рефлекс – відторгнення.

Ще в однієї команди – у ляльок-маріонеток олігарха Іванова, котра зветься «Громадський актив Києва» однією із агіткричалок було: «Сміття на вулицях, бо сміття в політиці. Очистимо Київ від політичного бруду!». Воно звичайно ж приємно, коли смітник прагне очистити довкілля від самого себе, а кавалок бруду – від цілої купи собі подібної консистенції.

Але ж – не вийде! Позаяк, хто із нинішніх політномінантів не посів би столичний престол, корупція НІКУДИ не зникне. Вона лише трохи перезабарвить свою хамелеонну шкірку. То може й справді, хай даунуваті барви й лишаться, їх хоч виразніше видно…

Ще один лакмусовий папірець нинішніх виборів підказує забарвленість наступних президентських. Це чорнопіарність та відвертий цинізм. Серед «найцнотливіших» нинішніх «чорнух» був телекліп – нібито передбачення Нострадамуса щодо «Дами», виворіт відомого ще з парламентських виборів телеролика. У чорнушному подали: «Даму, яку на престол ви обрали, скине народ. Чума смердіть вже не буде».

Більш виразним «чорнилом» став підготовлений структурами мадонни Кільчицької випуск фальшивих «Вечірніх вістей». Похляпали жовчі у нім предостатньо.

Але якнайбільш меркантильного приземлення, повноформатного політтехнологічного отупіння досягнено на цих виборах «Вавілонами» та іншими «світлофорами», запозиченими у лінивих росіянтів, у котрих виборчі «рыла» вже звично проходять подібними «Калашными рядами».

http://pravda.com.ua/news/2008/5/19/75987.htm
«Росіяни влаштували на київських виборах “Вавілон”»

Навряд чи СБУ відкопає причетність Віктора Медведчука до замовлення виборчої схеми «Вавілон», але те, що у банальних торгах за голоси ми деградували мало не до рівня нардепів із Верховної Ради – то майже факт.

Тому, шановні кияни, а також всі, хто вчиться на їхньому гіркому досвіді, – із Очерновеченням вас!

Ілюстрації із фальшивих “Вечірніх вістей”:
 

Тра 18

Добре, звільнімося від стереотипів типу «Сєвєродонецьк – сепаратизм». Спробуємо поглянути на події в цьому регіоні дружелюбніше. Як у колі взаємоповажних співгромадян.

Отож, 17 травня. Луганськ. Завершилася триденна міжнародна науково-практична конференція, в якій взяли участь «9 государств, 27 городов и 49 учебных заведений». Прекрасно, співпраця наукової думки. Назва конференції – «Русский язык как фактор развития духовности в современной Украине». Чому б і ні, чому б і не фактор? Погоджуємось. Адже ж і організований цей поважний захід Луганською обласною радою разом із Центром міжкультурних комунікацій Луганського національного університету ім.Т.Шевченка, та ще й рамках II Міжнародного фестивалю «Великое русское слово» VI Форуму «Дни славянской письменности и культуры».

Цікавимось результатами даної науково-практичної роботи. А результат он який – «участники конференции приняли специальное обращение в адрес Совета Европы, Украинского Хельсинского союза по правам человека, Академии наук Украины, трех комитетов Верховной Рады Украины, Уполномоченного Верховной Рады Украины по правам человека и Министерства образования Украины в связи с участившимися фактами проявления агрессивного национализма в Украине».

Гаразд, не будемо присікуватися, може окасті науковці десь і накопали української агресивності. Може, з їхньої точки зору це якраз і є визначальним для «русского языка как фактора развития духовности в современной Украине». Шукаємо у тексті звернення кричущі приклади – у чому ж полягає агресивність?

«…это, в первую очередь выражается декларированием стремлений определенных политических сил к созданию моноэтнического государства, привелигированными будут считаться только те, кто “думает по-украински об украинской Украине“. В стране последовательно и настойчиво насаждается идея превосходства так называемой титульной нации над всеми другими населяющими нашу страну нациями и народностями».

Що ж, прикладів нема, але «наукові» декларації вражають. Лексика прям з часів «холодної війни» (яку росіяни ведуть і досі).
Епохальне звернення коментує один із науковців-співавторів – директор Українського філіалу Інституту країн СНД Володимир Корнілов:

«Между Россией и Украиной действует Большой договор о дружбе и сотрудничестве, где обе стороны, оба наши государства 10 лет назад взяли на себя обязательства на государственном уровне отказаться от политики национальной и языковой  ассимиляции. Как мы видим здесь, на территории Украины государство поступает вопреки своим обязательствам. И именно это не в последнюю очередь стало причиной того, что Россия поставила вопрос о непродлении договора о дружбе, срок которого заканчивается 1 апреля следующего года».

Володимир Корнілов стривожений тим, що в Україні «растет число людей, которые ассимилируются»:

«Если мы сравним результаты последней переписи населения с предпоследней, мы увидим, что значит число жителей Украины поменяли свою самоидентификацию национальную с русской на украинскую. Это  значительное падение – на несколько миллионов человек населения по сравнению с переписью 2001 года.
Понятное дело, что это результат политики ассимиляции, которая проводилась у нас и до 2004 года, а сейчас проводится с еще большей силой.
Часть населения в виду политики, которую ведет государство, может поменять свою идентичность, как национальную, так и языковую. Это как раз и вызывает тревогу целого ряда общественных организаций здесь на Украине и эта тревога уже зафиксирована и со стороны государства Россия
» – резюмував Корнілов.

Ну що ж, прапор в руки. Свобода слова ж! Тією ж мірою, що й у іншого науковця, який дає по-своєму ґрунтовний аналіз того, що відбувається і що очікує Україну в результаті отаких-от виключно «об’єктивних» і «мирних» заяв.

Стаття Ігора Радзієвського «Чи проіснує Україна до 2017 року?»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/5/14/75773.htm
Він теж аналізує:

«Хто має “щастя” стикатися з російськими ЗМІ, насамперед з електронними, як найвпливовішими, не може не помітити радикальної зміни тональності та змісту матеріалів, в яких йдеться про Україну. Вражає просто таки вал викривленої, негативно забарвленої, зманіпульованої інформації на малоросійську тематику.
Жодного випуску новин фактично не обходиться без плювка у бік України. Максимально використовується будь-який медіапривід. При цьому головним є принцип – чим більше брехні, негативу, приниження й образ, тим краще.
Інформаційна агресія набирає не лише обертів, але й сягає нових рівнів. Розпочато спецоперації у світовому медійному просторі зі спотворення міжнародного іміджу України.
Останній приклад – детективна історія з лялькою Адольфа Гітлера, яка стараннями російських спецслужб отримала гучний резонанс у провідних іноземних ЗМІ. Можна бути впевненим, що далі буде…
Дочекалися таки українці втілення у життя єльцинської заповіді росіянам: прокинувся зранку – згадай, що ти доброго зробив для України.
До речі, в Росії навіть і не приховують, що в них державна інформаційна політика в українському векторі єдина, системна та спланована. Діяльність засобів масової інформації усіх форм власності скоординована і спрямована на досягнення конкретних цілей та завдань, які формулюються у Кремлі.
А досягатимуть вони двоякої мети.
По-перше, втовкмачити у голови як населення російських теренів, так і світової спільноти, думку про те, що в Україні запанували антиросійські, фашизоїдні сили, підступні та безвідповідальні, схильні до жорстокості та авторитаризму, приборкання яких буде великим благом для людства.
Для цього реанімуються старі та формуються нові міфи і стереотипи, які провокують негативне сприйняття українців у Росії та світі.
По-друге, дестабілізувати ситуацію в Україні, живити проросійські, сепаратистські настрої в її східній та південно-східній частинах
».

Ну і так далі. Словом, інформвійну вже маємо, панове. І це стає все більш упертим фактом. На превеликий жаль…

Добре, не буду накручувати, а то ще й мене обізвуть агресивним націоналістом. Процитую ще разичок мудрощі все того ж луганського «науковця» Володимира Корнілова:

«В любом гражданском обществе любая проблема, которая это общество волнует, должна обсуждаться всеми институциями этого общества – от политических партий до общественных организаций, и, конечно, учеными. На этом зиждется гражданское обво.
Проблема в нашей стране заключается в том, что могут пройти сотни круглых столов экспертного сообщества, съездов, народ может высказывать свое мнение на референдумах, но власть (я сейчас не говорю о конкретной власти на Украине, эта проблема была и прежде) может просто не слышать, игнорировать голос общественности.
Вот это показатель, мягко говоря, неразвитости гражданского общества в нашей стране
».

Не знаю, що таке «гражданское обво», яке «зиждется» – може те, що «сторуко, стозево и обло», а може лише журналістська туговухість чи тугодрукість. Але шановній громадськості залишатися збоку та відмовчуватися, гадаю, чимдалі, тим удаватиметься все менше і менше. Інакше отому громадянському суспільству, чи демократії в Україні, чи й самій Україні таки доведеться відчути на власній шкурі глибинний зміст поняття «ГАПЛИК». Тьфу-тьфу…

http://ostro.org/shownews_ks.php?id=48721&lang=ru
http://pda.korrespondent.net/ukraine/events/464352
http://irtafax.com.ua/news/2008-05-16-89.html
http://www.rupor.info/news-obshhestvo/2008/05/16/sezd-v-severodonecke-sostoitsja-snova/

Тра 12

     Лискучі лохівські обгортки, прісний дипломатичний лак знову зідрано. З істерично-неврастенічними хрускотом. У гротескно-кноунівському виконанні містера “Кепки”.

     Росія не могла оминути привід відсвяткувати в Україні ще одне притягнуте за вуха “свайо” свято – 225-річчя чорноморського флоту РФ. Адже це ще один привід побряцати зброєю та полобіювати свої політичні інтереси!

     От і поїхали на свято «степсель» і «тарапунька» – загартований у дипломатичному чиновництві в.о. міністра оборони РФ Сердюков та неврівноважений істерик мер Лужков. Один про «планомерные переговорные процессы» торочить (врівноважує так би мовити), другий – рубає про «государственное право России на Севастополь» (кузькину мать показує).

     Цілі то у обох однакові – російський флот, як стратегічний рубіж укріпити і навічно у кримські береги вкарбувати. Навіщо? Закріпити панування РФ. Тільки от один «патіхоньку» сапає, а другий лопатою по спині – віддавайте Севастополь і Крим, бо ще й пів-України відчикрижимо!

     «Этот вопрос остался нерешенным, и мы его будем решать. Мы его будем решать в пользу тех государственных позиций и того государственного права, которое имеет Россия по отношению к своей военно-морской базе – Севастополю», – заявив кепково-блиский Лужков (шлемоблещущий Гектор) перед відкриттям концерту зірок російської естради на центральній площі Севастополя

     Як відповідь на подібне «лопатодромство», можна навести слова Кепчиного боса. 9 травня у Москві президент Росії Дмитро Медведєв прорік сакраментальні для Росії істини: «Надо очень серьезно относится к проявлениям терроризма, попыткам насаждения экстремизма и, в частности, пересмотру государственных границ и пренебрежению международным правом».

     От наше СБУ до таких побажань і дослухалось – шлагбаумнуло порушнику «Кепці» українські вояжі. В яких той розпатякує  про «державне право» Росії на сусідні держави. Про імперське право тобто.

     А Лужкову заборонили ж лише в’їжджати в Україну. Наїжджати на Україну цей дестабілізатор буде ще довго. Топтавсь і топтатись буде! «Ибо таковая есть сущность» невиліковної імперської шизофренії.

http://ua.proua.com/news/2008/05/11/140714.html
http://www.pravda.com.ua/news/2008/5/11/75569.htm
http://www.pravda.com.ua/news/2008/5/11/75575.htm
http://www.pravda.com.ua/news/2008/5/12/75594.htm
http://www.newsukraine.com.ua/news/108999/
 

Тра 06

     Уночі рудого вождя відвідали відбілювачі історії. Буквальні. Нью-вапнярі, фарбомети-герої. Уклонившись поводиреві люмпен-овець, пошанували нетлінні ленінські пантофлі захисним змашенням – білосніжним та антитуфлекарієсним.
     Взутий у білі капцята Ілліч владі донецькій не впаривсь. Негайно було згромовержено комунальникам строгий наказ – скрыть неподобие от глаз илличелюбных донетчан! От шедевр ленініани і зафарбували – в радикально чорний колір. Дещо перестарались, покривши ваксою ще й холоші іллічевих сподніх. Але ж і відбілянти штанцята вождеві заляпали. Що ж тепер очорністам залишається робити?
     Оновлений матово-глянцевий Ілліч, видать, щасливий. Мало того, що туфлю відполірували до блиску, поюзавши між ніг від душі, так ще й життєвої правди додали, одонеччили рудого. Тепер це пам’ятник ходителю в шахтарський нарід, шахтному агітаторові та горланові, не щадящому шузОв на вугільнім пилищі.
     Для натуральності (та композиційної врівноваги) слід, щоправда, було б ще й кепку чорним поліром покрити. Та це вже так – эстетские излишества. І так зійде. Не зі страусової ж шкіри пантофлі йому вдягати!

http://ostro.org/shownews_ks.php?id=48396&lang=ru
http://unian.net/ukr/news/news-249589.html