Кві 21

Маю за хобі фото. Світлинотворення. Фотофанатуючи (непробачно рідко останнім часом), частенько марив планкою позареальної образності світлин. Щодо зламати реальне – тут поза конкуренцією технічні примочки. Не заперечиш, авторське бачення, уміння знайти ракурс завжди будуть першими. Але цифрові заморочки – це теж щось…

Трапились на око творчі вправи японця heiwa4126 (залюбки назвав би ім’я цього художника, але він слави, як і більшість блогерів, не шукає).  

Що він робить… Бере фотик Nikon D40X, об’єктив Sigma 8mm fisheye , панорамує за допомогою штативної голівки Nodal Ninja 3, а потім пропускає усьо вибране через стереографічну проекцію – і одержує бажане. Японоокі світи. Широкий вибір планеток Маленького Принца. Вражаюче, образно, думкоємно. Зрештою, судіть самі, але погодьтеся, – кльово…

Нафоткує, наприклад, отаке –
 
І стереографіює у «планетографію» –
   
 
    
     
  
  

Кві 17

Як завжди – найвиразніше видно гротеск.
У даному разі – це 14-а щорічна  конференція церкви «Посольство Боже» (Посольство  Благословенного Царства Божого для Всіх Народів). І це, звичайно ж, «тонкий дипломатизм» безкорисливого Льоні:

«В жизни очень важно действовать, потому что меньше всего меня поддерживали мои братья и сестры. Они получали в Боге слово, что я уже… чуть ли не знаю кто… – и не шли на выборы. Бог ждет от вас, чтоб вы шли на выборы!»

http://kommersant.ua/doc.html?path=komua20086111582768.htm
«Агитация на всевышнем уровне»

Пізнаєте універсальну формулу? «Бог чекає від вас того, що кажу я!» Але – Бог із ними, можна обійтися і без вгрузання у богослів’я…
  У даному разі можна вважати, наприклад, що віра – один із стимулів громадської активності.

Цікавим мені видався побіжний акцент із тої конференції: сакраментальний Льонін вислів –
«Сместят меня – мэром станет пастырь!»
Чому, чому у цій пророчій фразі всім бачиться лише Великий Сандей?! Не про нього ж зовсім мова.
Це ж Черновецькове осяяння, харизмові передбачення! Адже ж «пастором» обзивають одного із претендентів на столичний престол. Це ж прізвисько баптиста-п’ятдесятника Олександра Турчинова. Ото справжній пастир київських овець був би!

Від церквовмісних проектів не втечеш, ними не нехтують, їх поціновують належно. Насамперед, тьфу-тьфу, Росія. Пам’ятаєте, як Ющенка після путінського газового пресування полірував Алексій ІІ? Під приводом вироблення правильної позиції у святкуванні 1020-ліття хрещення Київської Русі. Акценти тщатєльнєй треба підбирати. Як це роблять політики з хрестом і кадилом…  

Категоричне московитське «нє-а» щодо перегляду мазепинського питання було вигідно дипломатично зам’яти: «вопрос может быть рассмотрен» (у віддаленому майбутті). Разом з тим – треба ж паралелізуватися й у святкуванні річниці Полтавської битви. «Прямі контакти» навіть налагодили росіївці із Полтавською облдержадміністрацією. Дик, паралельність при діаметральній протилежності може бути хіба що у геометрії…

Свого часу анафема Івану Мазепі також була суто політичним проектом, одягненим у ризи. Можна подумати, інша лінія гнеться нинішніми християнами імперії, які знов усі свої лінії зводять на кремлівській зірці. Ліплячи імперську політику на всевишньому рівні. Онде які нитки і куди тягнуться через Україну? ВІдомо, хресна  хода «Під зіркою Богородиці». Її другий, український «промінь» іде з-під Севастополя через Одесу і Київ. А всі вісім «лучікав» хоч і символізують Віфлеємську зірку, та зустрінуться – у Москві, 10 червня. Для чого? А щоб відзначити возз‘єднання Русскої православної церкви.

http://news.1plus1.ua/ukrayina/ukrayinska-chastina-hresnoyi-hodi-zpid-zirkoyu-bogoroditsi-startuye-2-kvitnya.html

Як тут єднатися у вірі, коли скіко меркантильно-політичних стратегій розігруються на погрупованих солдатиках-вірянах? Каруселі-церквотрони аж шурхотять. Може в протестанти-самітники податися?

 

Кві 13

Враження, що старі міфи починають нове життя вже буквально. Ідучи повз антинатівських мітингувальників у день приїзду в Київ Буша, порснув сміхом від дослівно наступного:

«Червоноармієць, гвинтівку тримай!
В натівця цілко стріляй!
»

На майдані тоді стирчали камуністи у коктейлі із агресивними соціалістами. Зрештою, посили регіоналів тієї ж «глибини» – взяти хоча б януковичеві співанки «Если бы парни всей земли…».

«Парни» впевнені у безпрограшній грі: не треба навіть розпинатися у хоча б більш-менш здоровоглуздих переконаннях, достатньо освіжати тільки підсвідомість аудиторії легкими натисками на старі-добрі кнопки, позабивані колись кілками у мізки кожного пост-«савєцкава чєлавєка». І вони спрацюють. Міфи совковії.

Печерний раша-ведмідь на легкі натискання вже не розмінюється. Він перейшов на грубі. Ще б пак, це ж треба Україні отак допекти Москву намірами втілити найбільші холодно-воєнні страхи Росії – безбуферно сусідувати із одвічним ворогом Європою, а з нею й Штатами. Це ж оживають кошмарні сни російських бункер-генералів, які досі ведуть безкінечну «борьбу до победного конца». На чолі з Путіним у касці.   

А буфера все нахабніють. Особливо найбільший буферок-фраєрок. Мало того, що ця донедавна безропотна територійка із беззаперечно російської СФЕРИ ВПЛИВУ оголосила себе «д-д-державою Україна» (тоді подумали – хай потішиться наївна), так тепер ця територійка лізе на дах нахабства – хоче не просто вивести себе зі статусу буфера, а ще й цілковито європеїзуватися. Сховавшись при цьому під парасольку європейської системи колективної безпеки. Віддавшись «злейшему врагу» і ставши таким чином частиною ворожого табору. Ґвалт!

Як тут не вийти із себе навіть залізному феліксівцю Путіну? Як не помутніти думками і не посмердіти словами? А хто б сумнівався в тому, що Україна для Путіна навіть не держава, а так – випадковий шмат «сопредельных территорий»? Буфер-прокладка, що вислизає з-поміж ніг. Тому й нічого дивного нема у намірах Росії, розірвавши цю прокладку надвоє, хоча б ще сухою (південно-східно-регіонною) її частиною прикрити свою голизну. Це цілком логічна реакція раша-сусіда. Не виходить цілий «олвейс», хоча б половинкою собі дупу прикриють. Від Грузії он взагалі – зможуть прикритися лише тонюсінькими буфер-прокладочками Абхазією та Південною Осетією.

Таким чином, для України загроза й справді втратити свою територіальну цілісність звучить як ніколи реально за роки незалежності. Нині Росія має для цього дубове підґрунтя («дубове», бо замішане на раша-амбіціях, комплексах холодної війни, ведмежих печерно-бункерних страхах та доктринах геополітичного впливу).

Відтак і звучить цілком логічно заява МЗС України щодо відверто антиукраїнських дії Росії з вимогою припинити практику погроз:  

http://www.pravda.com.ua/news/2008/4/12/74561.htm
«Україна вимагає від Росії припинити погрози»

І як серм’яжна правда, сприймаються гіркі слова заяви:
«У такій ситуації стає дедалі очевиднішим, що євроатлантичний вибір України – єдиний спосіб гарантувати безпеку нашої держави. Отже, Україні належить якнайшвидше інтегруватися до НАТО як основи системи колективної безпеки».

Біс. Дограєшся, Росіє!

Якщо дивитися реалістично, версію вдалого розколу Росією України можна однак розглядати усього лиш як версію. Реальністю буде інше – постійний і безперервний дестабілізаційний вплив Росії на Україну, розбалансовуючий тиск. Не житиметься, словом, нам спокійно з отаким сусідом!

Мало того, що свої «два українці – три гетьмани» згоди не доходять, та ще й Росія олію до вогню відрами литиме. Чи то пак, нафту. З труби до дуп політикам.

Он німців із французами Путін трубою таки надресирував щодо українського ПДЧ. Особливо німців, яких через свою кадебістську дойч-спеціалізацію знає, як облуплених. Фрау Меркель залякав мало не до утробних страхів.  

Але є й спільний для всіх самозаспокоєних європейців острах – боязнь нестабільності, розбалансованості та непрогнозованості. А такою якраз і постає перед брюссельські очі Україна. Як же план дій щодо членства давати такій розгойданій державі? От стабілізуєтесь – передовсім політично. А саме цю тему й Раша просікла хитренько. І тому ніколи не дасть Україні стабілізуватися та солідаризуватися. Політично якнайперше. Хто ж, як не Росія, здатен (і кровно зацікавлений) українську нестабільність зробити ВІЧНОЮ!

Таким чином, пресловута «рука Москви» стане для України не міфічною страшилкою, а повсякденною реальністю, постійним і безперервним зубним болем. Готуймось до борні, панове, інакше ми – раби Москви…

 
                                                                                             Надпис на плакаті – “Киев – русский город”

P.S.
Факти відомі, але нехай хоча б лінково стирчать нагадуванням:
http://ua.pravda.com.ua/news/2008/4/7/74230.htm
http://www.unian.net/ukr/news/news-245485.html
В.Путін: “Ты же понимаешь, Джордж, что Украина – это даже не государство! Что такое Украина? Часть ее территорий – это Восточная Европа, а часть, и значительная, подарена нами!”

http://gazeta.ru/politics/2008/04/01_a_2683292.shtml  ;
http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/47f27f7800995/
Н.Вітренко: «”нужно не договариваться, а идти в наступление”, в частности, “колоть страну пополам” и делать “антиоранжевый блок”».

Кві 01

Огроменно пндравильним вважаю недавній месидж міністра оборони. Саме отаким-от стьобом і слід підкреслювати абсурдність наїздів Путіна – отого, що в касці з башти танка весь час погрозливо гундосить у бік України.

«Єхануров обіцяє не наводити на Росію ракети»
http://www.pravda.com.ua/news/2008/3/31/73893.htm

Заява номер раз: «Яка б не була політична доцільність, Україна ніколи не направить свої ракети на Росію».
Провоката номер два: «Я не думаю, що з боку Російської Федерації буде якась загроза національній безпеці. Я цього не припускаю».

Щодо першої цитати: як може не розчулити її миролюбність? Оцініть, наприклад, лобову раша-егоцентричну путінську агресивність: «Мы будем вынуждены перенацеливать наши ракеты на объекты, которые мы считаем угрожают нашей национальной безопасности». А ми заспокоюємо росіянтів, ба навіть клянемося в несхибності історично сформованого ставлення до колишнього, нині зіпсованого «побратима». Який робить протилежні обіцянки – що він не стримається і переведе нас у категорію ворога. Бо не такі ми стаємо, як тому сусідові хоцця. Ну що ж, його діло хотіти будь що своє, а наша справа – хазяйнувати у своїй державі.

Словом, гарна заявочка. Єханурову респект. Тут тобі й іронія (мовляв, ми не такі западлисти, як рашівці) , і докір Росії (якою керують політичні гормони), і натяк, що й ми не беззубі та небеззбройні.

Це вже інше питання, що Росію такі «контрпіарні» заяви аніскільки не цікавлять і не лякають, лише дразнять. Головне інше – демонстрація нашої здатності до адекватного спілкування на рівних. А то Росія нахабно нависає, як самовпевнений здоровань над хиляком. І диктує та повчає тіко…

А тут отакі собі іронічні заявочки, як цитата №2: а ми от вступимо в НАТО – і нічогісінько ви нам за це не зробите. Окрім цілковито неадекватних і дубових опосередкованих помстних присікувань та наїздів.
  
Так тримати! Й це буде якраз по-українськи (хоч і вустами екс-бурята) – із життєствердним гумором, позитивістською іронією та присутністю духу. Будьмо!