Бер 20

Жах! – резюмувала моя донька. Угу, – погодився я. Водночас відзначаючи – попри іноземнозубий чіз, щось доволі близьке до українських реалій ячить із отих-во фот щасливих однотулубних сіамських близнючок (це Абігейл та Брітані Хензел, у них день народження, виповнилося по 18 років, і вони – найдоросліші із сіамів планети).

Але яка саркастична схожість – це ж наші гарант із прем’єркою на тулубі однієї держави! Симбіоз зветься «Примєрний гарант», або ж «Гарантована прим’єрка»!

Через брак фотошопних навичок не вдалося більш-менш «єстетично» підмінити «голівки», аби «зкреативити» портрет українського двовладдя (двоголоволаддя). Так і залишиться він тут уявним (і неуявним у житті)…

А у Росії он орел – теж «о двух головах» і нічо. Бо владні реалії там моногамні. А у нас – полі… Он і український герб – аж трьома «самостійними» зубами погрожує. Ну не Балозі ж у нас бути третім кликом?! Нічого, ось зіпнеться на ноги наш спікер…

P.S.
А в дівчатах-близнючках, яким доводиться ділити одне тіло на двох, – якщо придивитися, нічого жахливого. Разюче незвично лишень. Ми зі своїм Чорнобилем на грані подібних реалій були. Та й на майбутнє зарікатися навряд чи можемо…

  
   
  

http://ura-inform.com/ru/photo/2008/03/13/bliznecu/
«Самые старые сиамские близнецы отпраздновали совершеннолетие»

3 коментарі до “Жахлива краса двоголової політики”

zhovanyk

3:48 am / 22 Бер 2008

Щодо зауважень, що це не близнюки:

Цитата із Вікіпедії:
“1811 — у Сіаме (Таїланд) народилися зрощені близнюки Чанг і Енг Бункери, через які з’явився термін ”сіамські близнюки””

Дівчатка Хензелів – Абігейл та Брітані виявилися зрощеними настільки сильно, що операція по їх розділенню фактично унеможливлювалася. Половина основних внутрішніх органів у них – одна на двох.

olexa drit

5:12 pm / 24 Бер 2008

Таке враження ‘що: заради мудрогельного слівця – Ви ладні окривдити багато кого і багато що .

zhovanyk

3:51 pm / 29 Бер 2008

Згоден з Вами, по-злому вийшло. Та й слівець там мудрагельних нема, лиш не зовсім людяні аналогії. Дівчата-інваліди тут ні до чого… І ця рефлексія варта щонайменше переробки.

Коментувати